21 серпня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Маляренка А.В., Касьяна О.П.,Дербенцевої Т.П.,Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до спільного підприємства «Мехагробуд», ОСОБА_7, комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус ОСОБА_8, орган опіки та піклування Рівненського міськвиконкому, про визнання договору дарування недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю і виселення особи, що перешкоджає здійсненню права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2012 року,
У грудні 2005 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням залишення частини позовних вимог без розгляду просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 1 грудня 2004 року.
В обґрунтування позову посилався на те, що вона проживає в квартирі АДРЕСА_1. Вказана квартира надавалася її батькові на склад сім'ї із 4 чоловік.
З часу надання квартири позивач в ній постійно прописана та проживає, а також оплачує комунальні послуги. Позивач неодноразово зверталася до міськвиконкому з питанням щодо приватизації вказаної квартири, проте їй постійно відмовляли.
У 2005 році позивач дізналася, що вказану квартиру було відчужено на підставі договору дарування, укладеного між СП «Мехагробуд» та ОСОБА_7 Відчуження квартири було здійснено без її згоди. Такі дії відповідачів порушили житлові права позивача, а тому вона вимушена була звернутися з позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідач ОСОБА_7 в свою чергу звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження вказаною квартирою, шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_6 за вказаною адресою.
Вимоги обґрунтовував тим, що йому на підставі договору дарування від 1 грудня 2004 року на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Проте, користуватися та розпоряджатися вказаною квартирою він не може, оскільки ОСОБА_6 відмовляється звільнити її чим порушує його права як власника квартири.
Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій та за результатами її перегляду рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2012 року, що залишено в силі ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, а позов ОСОБА_7 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1, шляхом її виселення та зняття з реєстрації.
В касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовити, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального та матеріального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору відсутні, оскільки батько позивача перебуваючи на квартирному обліку у 1999 році отримав квартиру на сім'ю у складі чотирьох осіб, у тому числі і на позивача. У зв'язку з отриманням квартири батько позивача та члени його сім'ї взяли на себе зобов'язання звільнити спірну квартиру. Крім того, під час укладання зазначеного договору дарування СП «Мехагробуд» як власнику спірної квартири належало право розпорядження нею.
Проте, повністю з такими висновками колегія суддів погодитися не може, оскільки не відповідають обставинам справи та вимогам закону щодо їх законності та обґрунтованості, виходячи з наступного.
Встановлено, що батько позивача його дружина та двоє неповнолітніх дітей, серед яких і позивач до 1999 року проживали в квартирі АДРЕСА_1.
Підставою для їх вселення було спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Рівненського управління механізації будівництва Рівненського облміжколгоспбуду (правонаступником якого є СП «Мехагробуд»).
Відповідно до ст. 52 ЖК України, жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.
Вказана квартира є власністю колективу СП «Мехагробуд», що підтверджується рішенням господарського суду Рівненської області від 13 жовтня 2003 року.
Відповідно до протоколу конференції трудового колективу СП «Мехагробуд» від 16 лютого 1998 року батьку позивача, як працівнику вказаного підприємства, на сім'ю з чотирьох осіб виділена квартира по пров. Дворецький, 53 в м. Рівному після вселення в яку, він зобов'язувався звільнити займану спірну квартиру.
В 1999 році батько позивача отримав свідоцтво про право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 до якої він виїхав на постійне місце проживання разом з двома членами своєї родини окрім позивача.
Встановлено, що позивач вселилась у спірну квартиру як член сім'ї наймача, а саме, як дочка, де і проживає весь цей час на умовах найму.
28 жовтня 2004 року трудовий колектив СП «Мехагробуд» подарував спірну квартиру своєму працівникові ОСОБА_7, який перебував на черзі в підприємстві для покращення житлових умов.
Згідно із ст. 47 Конституції України гарантовано право кожного на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічних позовних вимог судом не враховано, що укладення договору дарування спірної квартири у житловому будинку для малосімейних порушило право позивачів на житло гарантоване Основним Законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції не звернув увагу на вказані вимоги закону, не врахував тієї обставини, що позивач на законних підставах відповідно до ст. 52 ЖК України як член сім'ї наймача вселилася в спірну квартиру, не звернув увагу, що позивач не брала на себе жодних зобов'язань по звільненню спірної квартири в майбутньому та дійшов передчасного висновку, що позивач на момент надання її батьком згоди не могла брати на себе жодних зобов'язань в силу того, що вона не досягла повноліття.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд допущені судом першої інстанції порушення вимог закону не усунув та помилково залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2012 року скасувати.
Справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді:А.В. Маляренко
О.П. Касьян Г.В. Юровська
Т.П. Дербенцева