Ухвала
іменем україни
11 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Ткачука О.С.,
суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування», про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення порядку і способу виконання рішення шляхом застосування процедури продажу, передачі нерухомого майна в управління та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2013 року,
У листопаді 2012 року публічне акціонерне товариство «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» (далі - ПАТ «ЧБРР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення порядку і способу виконання рішення шляхом застосування процедури продажу, передачі нерухомого майна в управління та виселення, посилаючись на невиконання відповідачами умов кредитного договору та договору поруки щодо повернення кредитних коштів, унаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 1 101 255 грн. 68 коп., яку й просило стягнути з останніх.
Уточнивши позовні вимоги під час розгляду справи й зазначивши про те, що із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором були укладені договори іпотеки, за умовами яких в іпотеку банку були передані нежилі приміщення будинку АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 у селищі міського типу Молодіжне Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, ПАТ «ЧБРР» просило позов задовольнити та стягнути з відповідачів кредитну заборгованість шляхом звернення стягнення на вказане іпотечне майно.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2013 року вказане рішення районного суду скасовано й позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 44 71, 71 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 357 380 грн. 70 коп.; вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ПАТ «ЧБРР» просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити в нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Крім того, за положеннями ст. 316 ЦПК України рішення апеляційного суду складається зокрема з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до теперішнього часу зобов'язання по кредитному договору у повному обсязі відповідачами не виконані. Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення штрафу, апеляційний суд зазначив про те, що пеня та штраф є різновидами неустойки як різновидами юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій, а тому не можуть бути застосовані одночасно.
Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна.
За положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, за положеннями зазначеної норми матеріального права штраф і пеня є різновидами неустойки, як відповідальності за невиконання зобов'язання.
При цьому законодавством не забороняється забезпечення різними видами неустойки різних зобов'язань або застосування різних видів неустойки до різнив порушень зобов'язань.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові з цих підстав, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору й відповідно до змісту договору не з'ясував встановлена неустойка у вигляді штрафу та пені за різні виді порушення зобов'язань, чи такі наслідки встановлено за одне й теж саме порушення договору та у достатній мірі не мотивував свої висновки щодо подвійної відповідальності боржника.
Наявність встановленої у договорі подвійної відповідальності не звільняє боржника від відповідальності взагалі, а лише дає право суду застосувати ту відповідальність, яку він вважає найбільш справедливою та законною, виходячи з фактичних обставин справи та правовідносин сторін.
Між тим, з'ясування зазначених обставин має суттєве значення для вирішення питання про дію чи припинення дії договору поруки та для правильного вирішення спору.
Крім того, суд належним чином не вмотивував свого висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, не визначив співмірності таких вимог, при цьому взагалі залишив поза увагою рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 04 вересня 2012 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2012 року у справі за аналогічним позовом ПАТ «ЧБРР» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не дослідив встановленні цим рішення обставини справи й не перевірив чи розглядалося у встановленому законом порядку судом першої інстанції клопотання відповідачів про закриття провадження у даній справі з підстав, передбачених п.2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий : О.С. Ткачук
Судді: М.К. Гримич
В.О.Савченко
О.В. Умнова
І.М. Фаловська