Ухвала
іменем україни
11 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Ткачука О.С.,
суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_5, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання договорів недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2013 року,
У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними.
Зазначала, що перебувала із відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.
12 лютого 2008 року між ними було укладено договір про поділ майна подружжя, згідно якого ОСОБА_2 набув право власності на ј частину магазину площею 17, 6 кв. м, що розташований у квартирі АДРЕСА_1, яку в подальшому подарував ОСОБА_3, яка в свою чергу подарувала вказану частину нерухомого майна своїй неповнолітній онуці ОСОБА_6
Посилаючись на те, що вона разом з сином ОСОБА_7 набули право власності на спірну квартиру в порядку безоплатної приватизації, а відтак це є її особиста приватна власність, що не підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя, ОСОБА_1, зазначивши також, що оскаржуваний договір укладено нею внаслідок помилки, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та визнати недійсним договір про поділ майна подружжя та договори дарування.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2013 року зазначене рішення районного суду в частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя скасовано й в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення таких позовних вимог; у решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягє задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та визнаючи укладений між сторонами договір про поділ майна подружжя недійсним, апеляційний суд виходив з того, що Ѕ частина спірного магазину є особистою приватною власністю позивачки, а відтак не входила до складу спільного майна подружжя й не підлягала поділу між ними.
Проте повністю з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення апеляційного суду таким вимогам закону не відповідає.
Судом установлено, що ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_7 у відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного жилого фонду» приватизували квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 17, 6 кв. м, з коморою в підвалі площею 3,5 кв. м.
У подальшому, в установленому законом порядку спірну квартиру дозволено використовувати як нежитлове приміщення й видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на магазин від 11 жовтня 2007 року.
12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про поділ майна подружжя, за умовами якого сторони здійснили поділ частки вказаного магазину й відповідач набув право власності на ј частину вказаного нерухомого майна.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним.
Недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, є підставою для визнання його недійсності.
За таких обставин, установивши всі дійсні обставини справи, давши їм належну оцінку та дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку, що оскаржуваний договір про поділ майна подружжя укладено відповідно до вимог закону, а відтак відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Суд апеляційної інстанції, не зважаючи на вищевказані обставини, дійшов до помилкового висновку щодо частково задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційним судом скасоване законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2013 року скасувати.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 січня 2013 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий : О.С. Ткачук
Судді: М.К. Гримич
В.О.Савченко
О.В. Умнова
І.М. Фаловська