ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
05 вересня 2013 року 14:00 № 826/9402/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі
головуючого судді Шулежка В.П.,
при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.05.2013 р. № 0003912260 та № 0003902260.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та податку на прибуток приватних підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
У судове засідання, призначене на 27.08.2013 р., представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, на підставі наказу від 23.04.2013 р. № 844 та направлення на проведення перевірки №801/22 від 23.04.2013 р., відповідно до пп.78.1.1. п.78.1. ст.78, ст.ст.20, 82 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» за період з 01.02.2012 р. по 30.11.2012 р.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 14.05.2013 р. №525/22-6/37423429, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.14.1.231., пп.14.1.191., пп.14.1.27. п.14.1. ст.14, пп.138.8.5., пп.138.10.2. п.138.1 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за перевіряємий період на загальну суму 294 098,00 грн., а саме: за 1 кв. 2012 р. в сумі 16101,00 грн., за 2 кв.2012 р. в сумі 71818,00 грн., за 3 кв.2012 р. в сумі 120801,00 грн., за 4 кв.2012 р. в сумі 85378,00 грн.; п.198.6 ст.198, п.200.1. та п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну 280094,00 грн., в тому числі: за березень 2012 р. на суму 15334,00 грн., за квітень 2012 р. на суму 31385,00 грн., за травень 2012 р. на суму 15725,00 грн., за червень 2012 р. на суму 21288,00 грн., за липень 2012 р. на суму 44109,00 грн., за серпень 2012 р. на суму 40029,00 грн., за вересень 2012 р. на суму 30911,00 грн., за жовтень 2012 р. на суму 40462,00 грн., за листопад 2012 р. на суму 40851,00 грн.
Зазначені порушення обґрунтовані наявністю порушень податкового законодавства з боку підприємства-постачальника позивача ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД», викладених в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за 01.01.2012 р. по 30.11.2012 р., складеному ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 12.03.2012 р. № 694/2220/37818657.
Так, зазначеним актом зафіксовано, що перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Крім того, в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємства-постачальника за період з 01.01.2012 р. по 30.11.2012, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків, отже є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Податковим органом зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність ПП ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про ненабуття ним належним чином цивільної право-дієздатності, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» та його контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
Враховуючи зазначене, на думку податкового органу, позивач не має право на формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» .
У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 14.05.2013р. №525/22-6/37423429, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р»: від 28.05.2013 р. № 0003912260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 280094,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 140047,00 грн.; від 28.05.2013 р. № 0003902260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 294098,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 147049,00 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини позивача з ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» ґрунтувалися на договорі поставки від 02.03.2012 р. № 02032012, за яким контрагент як постачальник зобов'язувався поставити/передати у власність позивача як покупця товар, найменування, одиниці виміру та загальні кількість якого визначається видатковими накладними до договору, а останній, в свою чергу, прийняти товар та оплатити його.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товару до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: податкові накладні № 948 від 29.11.2012 р. на загальну суму 49 456,05 грн. (в т.ч. ПДВ - 8242,68 грн.), № 745 від 23.11.2012 р. на загальну суму 49 004,50 грн. (в т.ч. ПДВ - 8167,42 грн.), № 644 від 20.11.2012 р. на загальну суму 48 456,12 грн. (в т.ч. ПДВ - 8076,02 грн.), № 283 від 09.11.2012 р. на загальну суму 49 442,60 грн. (в т.ч. ПДВ - 8240,43 грн.), № 149 від 05.11.2012 р. на загальну суму 48 743,85 грн. (в т.ч. ПДВ - 8123,98 грн.), № 984 від 30.10.2012 р. на загальну суму 49 455,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 8242,53 грн.), № 711 від 22.10.2012 р. на загальну суму 48 560 грн. (в т.ч. ПДВ - 8093,36 грн.), № 477від 15.10.2012 р. на загальну суму 47 566,12 грн. (в т.ч. ПДВ - 7927,69 грн.), № 249 від 08.10.2012 р. на загальну суму 47 564,65 грн. (в т.ч. ПДВ - 7927,44 грн.), № 54 від 02.10.2012 р. на загальну суму 49 623,30 грн. (в т.ч. ПДВ - 8270,55 грн.), № 826 від 26.09.2012 р. на загальну суму 48 447,60 грн. (в т.ч. ПДВ - 8074,60 грн.), № 640 від 21.09.2012 р. на загальну суму 43423,80 грн. (в т.ч. ПДВ - 7237,30 грн.), № 381 від 13.09.2012 р. на загальну суму 47942,45 грн. (в т.ч. ПДВ - 7990,41 грн.), № 961 від 30.08.2012 р. на загальну суму 48 405,95 грн. (в т.ч. ПДВ - 8067,77 грн.), № 730 від 23.08.2012 р. на загальну суму 40 213,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 7702,21 грн.), № 161 від 06.09.2012 р. на загальну суму 45 649,66 грн. (в т.ч. ПДВ - 7608,28 грн.), № 624 від 20.08.2012 р. на загальну суму 47 123,40 грн. (в т.ч. ПДВ - 7853,90 грн.), № 168 від 06.08.2012 р. на загальну суму 49 631,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 8271,87грн.), № 17 від 01.08.2012 р. на загальну суму 48 798,45 грн. (в т.ч. ПДВ - 8133,08 грн.), № 366 від 27.07.2012 р. на загальну суму 49 186,15 грн. (в т.ч. ПДВ - 8197,69 грн.), № 241 від 18.07.2012 р. на загальну суму 48 885,95 грн. (в т.ч. ПДВ - 8147,66 грн.), № 228 від 17.07.2012 р. на загальну суму 39 274,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6545,67 грн.), № 215 від 16.07.2012 р. на загальну суму 49 794,56 грн. (в т.ч. ПДВ - 8299,09 грн.), № 173 від 13.07.2012 р. на загальну суму 38 303,06 грн. (в т.ч. ПДВ - 6383,84 грн.), № 147 від 11.07.2012 р. на загальну суму 39 210,05 грн. (в т.ч. ПДВ - 6535,01 грн.), № 350 від 26.06.2012 р. на загальну суму 41 374,96 грн. (в т.ч. ПДВ - 6895,83 грн.), № 270 від 20.06.2012 р. на загальну суму 43 373,96 грн. (в т.ч. ПДВ - 7228,99 грн.), № 8 від 01.06.2012 р. на загальну суму 42 976,35 грн. (в т.ч. ПДВ - 7162,73 грн.), № 102 від 14.05.2012 р. на загальну суму 45 373,96 грн. (в т.ч. ПДВ - 7562,33 грн.), № 71 від 10.05.2012 р. на загальну суму 48 976,35 грн. (в т.ч. ПДВ - 8162,73 грн.), № 435 від 25.04.2012 р. на загальну суму 47 690,33 грн. (в т.ч. ПДВ - 7948,39 грн.), № 339 від 19.04.2012 р. на загальну суму 45 323 грн. (в т.ч. ПДВ - 7553,88 грн.), № 308 від 17.04.2012 р. на загальну суму 49 296,65 грн. (в т.ч. ПДВ - 8216,11 грн.), № 202 від 11.04.2012 р. на загальну суму 46 002,70 грн. (в т.ч. ПДВ - 7667,12 грн.), № 168 від 13.03.2012 р. на загальну суму 20 220,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3370,00 грн.), № 153 від 12.03.2012 р. на загальну суму 29436,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 4906,03 грн.), № 18 від 02.03.2012 р. на загальну суму 42 350 грн. (в т.ч. ПДВ - 7058,33грн.); видаткові накладні; товарні накладні; товарно-транспортні накладні. В оплату за поставлений за договором від 02.03.2012 р. № 02032012 товар, позивач перерахував на рахунок контрагента грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.
Крім того, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентом, позивачем подані до суду копії накладних на внутрішнє переміщення товарів, оборотно-сальдових відомостей, а також довіреностей на отримання товару та акти списання відповідного товару.
Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Доказів на підтвердження того, що ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» не мало можливості на виконання господарських зобов'язань по договору поставки від 02.03.2012 р. № 02032012 або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем суду не надані.
За результатом системного аналізу наданої позивачем копії договору поставки та доданих до них документів, по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» судом встановлено, що договір містить всі істотні умови, тобто є укладеним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та численній судовій практиці.
Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались, а висновки про нікчемність правочину, сформовані відповідачем, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, сприймаються судом критично та до уваги не приймаються.
На момент вчинення правочину (укладення договору поставки), на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагент був зареєстрований в податкових органах як платники ПДВ.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.
Згідно положень інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Крім того, слід зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.
Пунктом 11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні визначено, що державним податковим інспекціям, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках-коштів, одержаних без установлених законом підстав,а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Також, статтею 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не самостійно визнавати їх нікчемними.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.
Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.201.1. ст.201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:
а) у паперовому вигляді;
б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи -продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);
ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).
Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).
Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договором поставки, який не визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, отже позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.
За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства та матеріалів справи, суд також дійшов висновку, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.
Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента - ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД», використаного під час перевірки позивача виходячи з наступного.
Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.
Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами складений акт, а не довідка, як це передбачено вимогами податкового законодавства.
Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".
В акті про неможливість проведення зустрічної контрагента, викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.
Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента - ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» є безпідставними.
Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідачем не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладених ним в акті перевірки позивача висновків, покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 28.05.2013 р. № 0003912260 та № 0003902260.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 28.05.2013 р. № 0003912260 та № 0003902260.
Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2294,00 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.П. Шулежко