"05" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/94879/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Мойсюка М.І.,
Олексієнка М.М.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Ялтинського міського голови Боярчука Олексія Валерійовича про зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року, -
У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Ялтинського міського голови Боярчука О.В. про зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Ялтинського міського голову Боярчука О. В. забезпечити розгляд заяви ОСОБА_3 від 12 травня 2011 року та надати відповідь з урахуванням викладених у заяві питань відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 травня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявою, в якій відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив надати йому завірені копії всіх рішень сесій Ялтинської міської Ради, які стосуються призупинень видачі дозволів на розробку проектів землеустрою та на збір матеріалів попереднього узгодження, та скасувань цих призупинень, мораторіїв на скасування мораторіїв по земельним питанням за весь 2004 рік.
19 травня 2011 року секретарем Ялтинської міської ради за вих. № Ш-54/1809/2 позивачу була надана відповідь, в якій зазначено, що всі рішення сесії Ялтинської міської ради за 2004 рік знаходяться у міському архіві за адресою: м. Ялта, вул. Архивна 12.
Після чого позивач звернувся до міського архіву, та 24 червня 2011 отримав відповідь за підписом начальника архівного відділу Ялтинської міської ради, в якій зазначено, що для держаного зберігання прийняті рішення органу місцевого самоврядування з 1985 року по 2003 рік.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь - якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Види та порядок обмеження доступу до інформації передбачено статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до частини 5 якої не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 19 зазначеного закону встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. При цьому зазначено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні. Запити можуть надаватися в усній, письмовій, іншій (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит про інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Враховуючи вказане, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача забезпечити розгляд заяви ОСОБА_3 від 12 травня 2011 року та надати відповідь з урахуванням викладених в ній питань відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Що стосується позовних вимог ОСОБА_3, в частині стягнення з відповідача на його користь спричиненої, моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: ненадання відповіді на запит; ненадання інформації на запит; безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; нездійснення реєстрації документів; навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Відповідно п. 3 до Постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психологічних тощо) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено спричиненої відповідачем моральної шкоди за наведеними вище критеріями їх оцінки, а тому вимоги позивача у цій частині не підлягають задоволенню.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: