"05" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/73684/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Мойсюка М.І.,
Олексієнка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» про стягнення заборгованості, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року, -
У червні 2010 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго», у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році у розмірі 434457,52 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 7298,89 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року, Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів було відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем вжито вичерпних заходів щодо недопущення вчинення господарського правопорушення.
Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно «Звіту про зайнятість на працевлаштування інвалідів за 2009 рік» середньооблікова чисельність штатних працівників у ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» склала 5492 особи, в зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» склав 220 робочих місць. Проте на підприємстві у 2009 році працювало 208 осіб, яким встановлена інвалідність.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно положень статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 вище наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналіз вказаних положень дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, що ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» протягом 2009 року направляло до Одеського центру зайнятості звіти форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Проте інваліди до відповідача на працевлаштування не направлялись та не зверталися. Докази відмови з боку відповідача у працевлаштуванні інвалідів в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» було вчинено всі необхідні дії для працевлаштування інвалідів, а тому в діях відповідача відсутній склад правопорушення та на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: