Справа №:123/3939/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Тихопой О.О.
№ провадження:22-ц/190/5458/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Дралло І. Г.
"05" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Дралла І.Г.,
суддів:Білоусової В.В., Іващенко В.В.,
при секретарі:Почотовій Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про витребування трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку і компенсацію моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 22 липня 2013 року, -
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та на відшкодування моральної шкоди.
Вимоги мотивовані тим, що позивач працював у відповідача водієм до 6 березня 2013 року і йому не виплачені належні від підприємства суми при звільненні, у зв'язку з чим він просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку і компенсацію за весь час затримки розрахунку при звільненні. Розмір належних від підприємства сум він не знає, оскільки заробітна плата не була стабільною. Також просить стягнути на відшкодування моральної шкоди 10 000 гривень у зв'язку з порушенням його трудових прав.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 22 липня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено за їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при висновках суду, які не відповідають фактичним обставинам.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не обґрунтовані та не засновані на законі. З наданих бухгалтерських документів вбачається, що ОСОБА_6 за час його роботи у відповідача виплачено 38025 гривень станом на 6 березня 2013 року. В підтвердження цього надано копії платіжних відомостей із особистими підписами працівника. Також з наданих документів вбачається, що остання грошова виплата ОСОБА_6 була зроблена 26 грудня 2012 року. Перевіряючи правильність розрахунку із ОСОБА_6 судом встановлено, що заробітна плата останньому виплачувалась у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на відповідний час. Зазначене також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу, які надані Пенсійним фондом України. Оскільки на підтвердження виплати позивачеві його заробітної плати за січень, лютий і 6 днів березня 2013 року доказів не надано, суд першої інстанції враховуючи розмір мінімальної заробітної плати встановлений на цей період вважав, що заборгованість по її виплаті повинна становити за цей період 2606,82 гривень. Компенсація невикористаної відпустки за 20 днів, яку роботодавець мав надати робітнику при його звільненні, мала становити 1042,73 гривень. Разом з тим, в матеріалах справи є акти прийому-передачі від 18 жовтня 2012 року, від 6 березня 2013 року, від 20 грудня 2012 року, від 18 лютого 2013 року, за якими встановлена недостача дизельного пального і оснащення автомобілю при прийнятті автомобіля від ОСОБА_6, але ОСОБА_6 надав згоду на утримання з нього 2 913,92 гривень про що свідчить його заява. Залишок суми заборгованості становить менше середнього заробітку, тому вона не виплачувалась по розпорядженню роботодавця. Таким чином судом першої інстанції встановлена відсутність у ФОП ОСОБА_7 заборгованості перед ОСОБА_6 на час звільнення.
Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції неможна.
Згідно зі ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним нормам цивільного процесуального права рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції правильно та обґрунтовано встановлено, що ФОП ОСОБА_7 не виплатив ОСОБА_6 заробітну плату за січень-березень 2013 року в сумі 2606 гривень 82 копійки та компенсацію невикористаної відпустки в сумі 1042 гривні 73 копійки. Таким чином на час звільнення ОСОБА_6 належало від ФОП ОСОБА_7 у вигляді остаточного розрахунку 3649 гривень 55 копійок.
З зазначеними висновками суду першої інстанції погодився ФОП ОСОБА_7, оскільки не оскаржив рішення суду у частині висновків, які викладені у рішенні.
Разом з тим, висновок суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_6 завдав майнову шкоду ФОП ОСОБА_7 то заборгованості по заробітній платі немає, є помилковим, оскільки суперечить нормам матеріального права.
Згідно правил статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладанні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
На працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.
Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково.
Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Стаття 136 КЗпП України визначає, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Розпорядження власника має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до суду.
Як вбачається з матеріалів справи з ОСОБА_6 не укладався договір про повну матеріальну відповідальність, у зв'язку з чим його матеріальна відповідальність перед ФОП ОСОБА_7 обмежена середнім місячним заробітком, який відповідає мінімальній заробітній платі.
Згідно акту прийому-передачі транспортного засобу від 6 березня 2013 року на автомобілі, який експлуатував ОСОБА_6 вибухнуло колесо 29 січня 2013 року.
Відповідач не довів належними та переконливими доказами, що колесо вибухнуло з вини ОСОБА_6 і ця подія не відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску. Службова перевірка з цього приводу не проводилася і пояснення від ОСОБА_6 не відбиралися.
ОСОБА_6 написав 21 лютого 2013 року службову записку у який погодився на вирахування з нього 2913 гривень 92 копійок, що значно перевищує його середню місячну заробітну плату.
На обхідному листі ОСОБА_6 при звільненні 6 березня 2013 року є припис техніка по резині ОСОБА_8 про утримання 2913, 92 гривень за автошини.
Наказу про притягнення ОСОБА_6 до матеріальної відповідальності і утримання з нього матеріальної шкоди власником, або уповноваженим ним органом не видавалося.
За таких обставин, враховуючи вищевикладені фактичні обставини та норми матеріального права, які регулюють порядок, строки та межі притягнення працівника до матеріальної відповідальності, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що правових підстав у ФОП ОСОБА_7 для утримання з ОСОБА_6 при звільненні заробітної плати і не виплати йому належних при звільненні від підприємства сум не було.
Оскільки при звільненні ОСОБА_6 йому не були виплачені належні від підприємства суми з вини ФОП ОСОБА_7, на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку за правилами статті 117 КЗпП України, тобто до дня ухвалення рішення суду, що становить виходячи з мінімального розміру заробітної плати, яку отримував позивач, станом на 5 вересня 2013 року 6882 гривні.
Відповідно до положень статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами ОСОБА_6, що були порушені його права на отримання заробітної плати і розрахунку при звільненні, що призвело до моральних страждань і потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції визначає у грошовому вираженні в 500 гривень і вважає, що це є розумна і справедлива компенсація з врахуванням фактичних обставин.
Стосовно позовних вимог про повернення належно оформленої трудової книжки, висновки суду першої інстанції є правильними. ОСОБА_6 не надав суду будь-яких доказів на підтвердження того, що він передав ФОП ОСОБА_7 свою трудову книжку і що вона зберігається у відповідача. Відповідач категорично заперечує факт того, що трудова книжка ОСОБА_6 знаходиться у нього.
Відповідно до п.2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудові книжки працівників, які працюють у фізичних осіб-підприємців без створення юридичної особи, зберігаються безпосередньо у працівників.
У зв'язку з викладеним правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цієї частині позовних вимог немає.
З урахуванням вищенаведених обставин, правовідносин, що виникли між сторонами та норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню за правилами статті 309 ч.1 ЦПК України, з ухваленням в цієї частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до правил статті 88 ЦПК України з ФОП ОСОБА_7 підлягає стягненню на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій за позовними вимогами майнового та немайнового характеру у загальній сумі 516 гривень 15 копійок.
На підставі статей 116, 117, 130, 132, 136, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 22 липня 2013 року у частині відмови у позові про витребування трудової книжки залишити без змін.
В іншій частині заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 22 липня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній платі 2606, 82 гривень, компенсацію невикористаної відпустки 1042, 73 гривень, компенсацію за затримку остаточного розрахунку при звільненні 6882 гривень, на відшкодування моральної шкоди 500 гривень, а загалом стягнути 11031 гривну 55 копійок.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 судовий збір у дохід держави 516 гривень 15 копійок.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді
Дралло І.Г. Білоусова В.В. Іващенко В.В.