17 березня 2009 р.
№ 2-1/7996-2008
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б.- головуючого
Волковицької Н.О.
Рогач Л.І.
за участю представників:
позивача
Одінцова Г.О, дов. від 20.11.08р.
відповідачів
третя особа
не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)
не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Фізичної особи -підприємця Уланової Ганни Іванівни
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р.
у справі
№ 2-1/7996-2008
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
Фізичної особи -підприємця Уланової Ганни Іванівни
до
Державного комунального підприємства "Ринок";
Армянської міської ради
третя особа
Товариство з обмеженою відповідальністю "Козацький ринок"
про
визнання права власності на майно
Фізична особа -підприємець Уланова Ганна Іванівна звернулася до господарського суду з позовом до відповідачів про визнання за нею права власності на нерухомий об'єкт - павільйон площею 7,5кв.м., розташований по вул. Сопіна на території мін-ринку в мікрорайоні ім. Ген. Васильєва в районі будинку № 9, посилаючись на набуття права власності на об'єкт, зведений за власні кошти на підставі договору з відповідачем - Державним комунальним підприємством "Ринок", на підставі статей 328, 331, 392 Цивільного кодексу України.
Відповідач Державне комунальне підприємство "Ринок" у відзиві на позов (а.с.55) визнав позовні вимоги, вказав про набуття позивачем права власності на спірне майно на підставі договору та повідомив про прийняття даного об'єкта в експлуатацію у 2004 році, про що свідчить виданий власнику паспорт.
Відповідачем Армянською міською радою відхилено позовні вимоги у повному обсязі з огляду на відсутність передбачених законодавством підстав для набуття права власності на спірне майно; зазначено про здійснення позивачем самочинного будівництва без дозволу на виконання будівельних робіт. Також відповідач вказав, що земельна ділянка, на якій знаходиться павільйон, передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Козацький ринок".
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.10.2008р. (суддя Ковтун Л.О.) позовні вимоги задоволено; визнано за фізичною особою Улановою Ганною Іванівною право власності на нерухомий об'єкт - павільйон площею 7,5кв.м., розташований по вул. Сопіна на території мін-ринку в мікрорайоні ім. Ген. Васильєва в районі будинку № 9, м. Армянськ, АР Крим.
Судове рішення вмотивовано набуттям позивачем права власності на об'єкт, збудований за його кошти, оскільки основним критерієм законності володіння майном є джерело фінансування; суд дійшов висновку про зведення спірного об'єкту на території ринку з дозволу органу місцевого самоврядування відповідно до статті 24 Закону України "Про планування та забудову територій".
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2008 року (судді: Гонтар В.І. - головуючий, Волков К.В., Голик В.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду вмотивована тим, що позивач не довів жодної з підстав набуття права власності, якими, на думку суду, є прийняття в експлуатацію спірного майна та державна реєстрація права власності на нього; також апеляційний суд дійшов висновку про здійснення позивачем будівельних робіт з порушенням вимог законодавства, тобто, в порядку самочинного будівництва.
Апеляційним господарським судом встановлено, що орендарем земельної ділянки, на якій розташовано спірний павільйон, є не відповідач, а залучене апеляційним судом до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Козацький ринок", до компетенції якого входить питання розміщення павільйону, збудованого без належного дозволу.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у даній справі скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Скаргу мотивовано доводами про те, що апеляційним господарським судом не надано належної оцінки всім доказам, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Так, судом не надано оцінки представленим доказам, що забудовником даного об'єкту було Державне комунальне підприємство "Ринок", що користувався земельною ділянкою, на якій розташовано спірний об'єкт, на умовах оренди; рішенням Армянського міськвиконкому № 49 від 29.03.2002р. ДКП "Ринок" було надано дозвіл на будівництво на орендованій території стаціонарних об'єктів для торгівлі, які було збудовано ДКП "Ринок" за рахунок фінансування приватними підприємцями, в тому числі й позивачем, що є підставою для набуття права власності позивачем на спірний об'єкт.
Відповідачі та третя особа не надали відзив на касаційну скаргу, не скористалися правом на участь представників сторін у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.03.2004р. позивачем та Державним комунальним підприємством "Ринок" укладено договір, відповідно до умов якого Державне комунальне підприємство "Ринок" замовляє проектно-технічну документацію для будівництва торгових павільйонів, а позивач за власні кошти будує павільйон площею 7,5кв.м., який є її власністю, згідно схеми розміщення міні-ринку для торгівлі на одному постійному місці, яке виділяє їй підприємство на умовах оренди.
Місцевий господарський суд визнав встановленими обставини, що будівництво здійснено відповідно до розробленого та затвердженого проекту; об'єкт прийнятий в експлуатацію у 2004 році, його власнику видано паспорт. 07.04.2004р. виконком Армянської міської ради надав дозвіл позивачу на право розміщення об'єкту торгівлі -торговельного кіоску на території міні-ринку Державного комунального підприємства "Ринок" на підставі договору від 26.03.2004р.
Місцевим господарським судом також встановлено, що відповідач Державне комунальне підприємство "Ринок" заснований Армянською міською радою та Представництвом фонду майна Автономної Республіки Крим, має всі права, надані юридичній особі, стосовно розпорядження власним майном; дане підприємство звернулося до Армянської міської ради із заявою про надання дозволу на будівництво на території ринку стаціонарних нерухомих об'єктів для торгівлі та отримало цей дозвіл рішенням № 49 від 29.03.2002р.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог за приписами статей 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 5, 6, 22 Закону України "Про основи містобудування", статей 24 та 29 Закону України "Про планування та забудову територій", апеляційний господарський суд виходив зі статусу позивача як забудовника даного спірного об'єкту, який всупереч викладеним вище приписам чинного законодавства не одержав дозволу на здійснення будівництва та не навів підстав набуття права власності у вигляді прийняття об'єкту в експлуатацію чи державної реєстрації права власності.
Однак наведені апеляційним господарським судом обставини (прийняття об'єкту в експлуатацію, державна реєстрація права власності) не є підставами набуття права власності; з обставинами, на які послався апеляційний господарський суд, Цивільний кодекс України пов'язує момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно.
Натомість відповідно до статей 328, 331, 332 Цивільного кодексу України такими підставами набуття права власності є, зокрема, правочини, створення нового майна чи переробка існуючого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся за захистом свого права власності на спірний об'єкт, керуючись статтями 328, 331, 392 Цивільного кодексу України та посилаючись на набуття права власності на підставі правочину між ним та ДКП "Ринок".
При цьому позивач посилався на існування нерухомого майна, як об'єкта права власності, збудованого відповідачем ДКП "Ринок" відповідно до приписів чинного законодавства, за наявності дозволу органу місцевого самоврядування, виданого ДКП "Ринок", та прийнятого в експлуатацію відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України.
Отже, для правильного вирішення спору судам належало на підставі належних та допустимих доказів встановити наявність обставин, на які посилався позивач, чи будь-які інші дійсні обставини, що мають значення для вирішення справи, визначити дійсні правовідносини сторін, що випливають з встановлених обставин справи, та застосувати відповідну норму чинного законодавства.
Відмовляючи у позові, апеляційний суд встановив статус позивача як особи, що здійснювала будівництво спірного об'єкту, не маючи на це відповідних дозволів.
Однак відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність" забудовником (замовником) є особа, яка відповідно до закону отримала право власності або користування земельною ділянкою та виконує передбачені законодавством дії, необхідні для здійснення будівництва об'єкта містобудування. Така особа видає замовлення на будівництво, укладає договір підряду на здійснення будівництва, контролює хід його виконання, приймає завершені роботи.
Особа ж, що вкладає кошти в об'єкт будівництва, забезпечує його фінансування, є його інвестором і її майнові права щодо збудованого об'єкта визначаються відповідно до законодавства та умов договору.
Постанова апеляційного господарського суду, що визначає позивача забудовником спірного об'єкта, не містить будь-яких встановлених обставин справи, що позивач виконував дії, необхідні для здійснення будівництва спірного павільйону, крім його фінансування; водночас апеляційним господарським судом не надано будь-якої правової оцінки наявним у матеріалах справи документам, які свідчать про особу, що замовляла проект будівництва, узгоджувала його з санітарно-епідеміологічною службою (а.с.17-20).
Відповідно до рішення № 49 від 29.03.2002р. Армянської міської ради Державному комунальному підприємству "Ринок" було надано дозвіл на будівництво на території ринку стаціонарних об'єктів; натомість апеляційним судом цьому рішенню оцінки також не надано, не з'ясовано, чи відбувалося будівництво, чи воно завершено, чи введено об'єкти в експлуатацію, хто став власником цих об'єктів та яким чином розпорядилися вказаними об'єктами після передачі земельної ділянки третій особі.
Водночас не можна визнати законним та обґрунтованим рішення місцевого господарського суду, оскільки його висновки про встановлені обставини справи не ґрунтуються на наявних у справі доказах у їх підтвердження (матеріали справи не містять доказів, що підтверджують прийняття спірного павільйону в експлуатацію, видачу паспорту на нього).
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; не належним чином проаналізували підстави виникнення права власності, та неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова не відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
З огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції судові рішення у даній справі належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, статті 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця Уланової Ганни Іванівни задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р. у справі № 2-1/7996-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий Т.Дроботова
Судді: Н.Волковицька
Л.Рогач