Запорізької області
16.03.09 Справа № 6/91/09
Суддя Місюра Л.С.
За позовом Державного комітету з державного матеріального резерву, м. Київ
До Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя
Про стягнення 90 936 417 грн.
Суддя Місюра Л.С.
За участю представників:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Наливайко І.А. -дов. № 10/14612-597 від 31.12.2008р., Острогляд Н.В. -дов. № 10/14616-598 від 31.12.2008р.
Розглянувши матеріали справи за позовом Державного комітету з державного матеріального резерву м. Києва до Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго»м. Запоріжжя, про стягнення 90 936 417 грн., суддя
Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача збитки в сумі 90 936 417 грн., які в позові зазначені як різниця показників цін природного газу за договором позичання.
Відповідач позовні вимоги не визнав з наступних підстав: між позивачем та відповідачем, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 631-р від 03.08.1998 р. був укладений договір № 1638/24 від 03.08.1998 р. про тимчасове позичання з державного резерву природного газу. Відповідно до п. 8.1 термін дії Договору встановлений з часу його підписання до 01.12.1998 р. Фактично позивачем було відпущено відповідачу газ в кількості 144 573 тис. куб. м. на суму 25 247 476,94 грн. Ці обставини були предметом розгляду у справі № 2/2/283 за позовом Державного Агентства з управління державним матеріальним резервом до ВАТ «ДЕК «Дніпроенерго»про стягнення суми заборгованості за договором № 1638/24 від 03.08.1998 р. про тимчасове позичання з державного резерву природного газу. За результатами розгляду даної справи судом було встановлено про наявність заборгованості у ВАТ «Дніпроенерго»за неповернені 144 573,0 тис. куб. м газу на суму 25 247 476,94 грн., про що відображено у прийнятому рішенні у даній справі від 30.09.2002 року. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2002 р. по справі № 02-5/9-17/52 (2/2/283) рішення суду першої інстанції було залишено без змін. Позивач в позові, посилаючись на ст. 22 ЦК та ст. 224 ГК України, стверджує, що відповідач своїми діями завдав збитків на суму 90 936 417 грн. Однак, відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно із ст. 217 ГК України, відшкодування збитків є різновидом господарських санкцій, які застосовуються у сфері господарювання. В свою чергу, ст. 218 ГК України передбачено, що «підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання». Таким чином, обов'язковою умовою для застосування господарської санкції у вигляді відшкодування збитків є порушення цивільного права контрагента, тобто вчинення цивільного правопорушення. Також, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, «кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень». Але позивачем в порушення ст. 33 ГПК та ст. 22 ЦК України не доведено, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача, тобто відповідача, є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - позивача, наслідком такої протиправної поведінки відповідача. 27.12.2006 р. відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти, а саме відсотки за користування матеріальними цінностями платіжним дорученням № 6379 у розмірі 227 512 грн. 47 коп. та платіжним дорученням № 8986 у розмірі 1 137 562 грн. 36 коп. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.10.2007р. у справі № 5/5/466(01) про банкрутство ВАТ «Дніпроенерго»було затверджену мирову угоду, укладену між боржником та кредиторами по справі, у тому числі з позивачем, та провадження по справі було припинено. 09.11.2007 р. на виконання мирової угоди відповідач платіжним дорученням № 12 перерахував заборгованість, а саме вартість позичених матеріальних цінностей на рахунок позивача у розмірі 25 247 476 грн. 94 коп. З огляду на вищезазначене, відповідач здійснив повне погашення боргу перед позивачем за договором № 1638/24 від 03.08.1998 р. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвала суду про порушення провадження у справі та призначення судового розгляду була отримана позивачем 10.02.2009 року, про що свідчить його відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення № 5184347.
Позивач, повідомлений про місце, день та час судового засідання в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (надалі - ГПК України), в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, витребувані судом документи не надав.
Суддя визнав за можливе розглянути праву за наявними матеріалами, без участі представника позивача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, суддя вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав:
03.08.1998 року між державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступником якого у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України № 1041 від 30.06.2000р. є Державне агентство з управління державним матеріальним резервом) та ВАТ “Дніпроенерго», на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 631-р від 03.08.1998р., був укладений договір про тимчасове позичання з державного резерву природного газу № 1638/24.
Згідно вказаного Договору позивач зобов'язаний був відпустити відповідачу в порядку тимчасового позичання з державного резерву природний газ по ціні 81,8 дол. США за 1 тис. куб. м.
В свою чергу відповідач, згідно п. 2.2 договору, зобов'язався в термін до 01.12.1998р. повернути до державного резерву природний газ в обсязі 147,58 млн. куб. м., або оплатити його вартість на розрахунковий рахунок позивача; здійснити оплату вартості зберігання на поточний рахунок позивача; здійснити оплату на поточний рахунок позивача щомісячно 1,5 % від вартості поставленого природного газу за користування тимчасовою позичкою.
Відповідно до п. 8.1 договору, термін дії договору встановлений з часу його підписання до 01.12.1998 р.
Однак, ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.12.2001р. було порушено справу № 5/5/466 про банкрутство ВАТ «Дніпроенерго», в газеті «Голос України» від 04.06.2002р. було опубліковано оголошення про порушення провадження по справі про банкрутство.
Згідно з ч. 15 ст. 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», після оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язання мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно ст. 14 Закону.
Позивач 08.07.2002р. звернувся до господарського суду Запорізької області із заявою про визнання кредитором у справі про банкрутство відповідача на суму 1 951 855 752 грн. 27 коп. Під час розгляду справи позивач зменшив кредиторські вимоги до 1 590 827 331 грн. 13 коп., до складу яких входила заборгованість і за договором № 1638/24 від 03.08.1998р. у розмірі 26 612 551 грн. 77 коп., в тому числі 25 247 476 грн. 94 коп. - вартості позиченого газу та 1 365 074 грн. 83 коп. відсотків за користування позичкою.
Відповідно до ухвали господарського суду Запорізької області від 09.10.2007р. по справі № 5/5/466 заяву позивача про банкрутство ВАТ «Дніпроенерго»задоволено частково, та визнано вимоги до ВАТ «Дніпроенерго»у сумі 564 023 684 грн. 12 коп. (що складається, у тому числі, з суми заборгованості за договором № 1638/24 від 03.08.1998 р.), в іншій частині заявлених вимог було відмовлено.
Вищезазначена ухвала залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2008 року.
У мотивувальній частині ухвали господарського суду Запорізької області від 09.10.2007 р. по справі № 5/5/466 було зазначено, що позивач за договорами тимчасового позичання не мав до боржника -ВАТ «Дніпроенерго», грошових вимог, а мав лише право вимагати повернення до державного резерву відповідного органічного палива в строк, що визначений постановою Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 року -до 01.01.2023 р.
Разом з тим, як позивач так і відповідач не заперечували проти дострокового погашення заборгованості перед Держкомрезервом у вигляді вартості матеріальних цінностей та відсотків за користування позичкою, що доречи не суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 року, а питання про неможливість дострокового погашення вартості матеріальних цінностей нормативно не врегульовувалося, тому суди вирішили за можливе задовольнити вимоги кредитора у вказаній частині.
Оскільки ухвала суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача в сумі 564 023 684 грн. 12 коп. останнім визнана і не була оскаржена, Вищий господарський суд України в ухвалі від 25.03.2008 року не вбачав підстав для аналізу та перегляду висновків суду першої інстанції, щодо визнання вимог кредитора, які не були грошовими, а включали суми вартості запозичених матеріальних цінностей, що підлягали поверненню в термін встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 року, у тому числі за договором № 1638/24 від 03.08.1998р.
Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
27.12.2006р. відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти, а саме відсотки за користування матеріальними цінностями платіжним дорученням № 6379 у розмірі 227 512 грн. 47 коп. та платіжним дорученням № 8986 у розмірі 1 137 562 грн. 36 коп.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.10.2007р. у справі № 5/5/466(01) про банкрутство ВАТ «Дніпроенерго»було затверджену мирову угоду, укладену між боржником та кредиторами по справі, у тому числі з позивачем, та провадження по справі було припинено.
09.11.2007р. на виконання мирової угоди відповідач платіжним дорученням № 12 перерахував заборгованість, а саме вартість позичених матеріальних цінностей на рахунок позивача у розмірі 25 247 476 грн. 94 коп.
З огляду на вищезазначене, відповідач здійснив повне погашення боргу перед позивачем за договором № 1638/24 від 03.08.1998р.
Звернувшись до господарського суду з позовною заявою, позивач вважає, що відповідачем по справі було порушено ст. 19 Конституції України, цивільні права позивача та прийняті на себе зобов'язання та зазначає, що 20.06.2008 року був проведений аукціон з реалізації природного газу державного резерву та за результатами торгів було визначено ціну реалізації природного газу запропоновану переможцем у розмірі 804 грн.
В свою чергу, ціна за тис. куб. м природного газу, який відпускався із державного резерву та, в наступному, у справі про банкрутство відповідача, відплачувався позивачу, згідно з договором тимчасового позичання від 03.08.1998 №1638/24, становить: вартість 144 573, 00 тис. куб. м позиченого природного газу становить 25 247 476, 94 грн., тобто 175 грн. за тис. куб. м ( 25 247 476,94 / 144 573,00 ).
Таким чином, позивач, посилаючись на ст. 22 ЦК та ст. 224 ГК України, стверджує, що відповідач своїми діями завдав збитків на суму 90 936 417 грн.
Однак, відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України (надалі -ГК україни), учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із ст. 217 ГК України, відшкодування збитків є різновидом господарських санкцій, які застосовуються у сфері господарювання.
У той же час, ст. 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Таким чином, обов'язковою умовою для застосування господарської санкції у вигляді відшкодування збитків є порушення цивільного права контрагента, тобто вчинення цивільного правопорушення.
Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками; 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Така позиція відображена також у Роз'ясненні ВАСУ № 02-5/215 від 01.04.1994 року «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди», а саме, у п. 1 цього Роз'яснення зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками потерпілої сторони.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, позивачем в порушення ст. 33 ГПК та ст. 22 ЦК України не доведено, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача, тобто відповідача, є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - позивача, наслідком такої протиправної поведінки відповідача.
Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 30.05.2006 року у справі № 42/266 - 6/492.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про державний матеріальний резерв» (в редакції чинній на дату позичання, порушення у справі про банкрутство ВАТ “Дніпроенерго», публікації оголошення про порушення справи про банкрутство, подачі заяви з грошовими вимогами до боржника), “позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей».
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відпуск матеріальних цінностей з державного матеріального резерву здійснювався в порядку тимчасового позичання -на підставі договору № 1638/24 від 03.08.1998 року, укладеного на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 631-р від 03.08.1998р.
Відповідно до умов договору № 1638/24 відповідач зобов'язаний був повернути запозичені матеріальні цінності в фактично відпущеному обсязі або оплатити їх вартість.
Згідно п. 2.2 договору строк повернення позичених матеріальних цінностей був встановлений до 01.06.1998 р.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України внесено зміни до деяких актів Кабінету міністрів України. Зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.10.1998 № 812 доповнено пунктом 3 наступного змісту: «Міністерству палива та енергетики забезпечити повернення до 01.01.2023 р. до державного резерву запозиченого природного газу».
Таким чином, строк повернення за договором змінений та встановлений до 01.01.2023 р.
Отже, Кабінетом Міністрів України на законодавчому рівні було надано відстрочку підприємствам -позичальникам повернення отриманого за договорами позичання майна.
В той же час, Кабінетом Міністрів України, не було встановлено заборони дострокового погашення заборгованості або повернення майна за даним договором.
З цього слідує висновок, що заявлені вимоги щодо стягнення упущеної вигоди є безпідставними, оскільки позивачем не враховані положення вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 р.
Крім того, 09.11.2007 р. на виконання мирової угоди відповідач платіжним дорученням № 12 перерахував заборгованість, а саме вартість позичених матеріальних цінностей на рахунок позивача у розмірі 25 247 476 грн. 94 коп.
Варто вказати, що відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти, а саме відсотки за користування матеріальними цінностями платіжним дорученням № 6379 від 27.12.2006 року у розмірі 227 512 грн. 47 коп. та платіжним дорученням № 8986 від 27.12.2006 року у розмірі 1 137 562 грн. 36 коп.
До того ж, в уточненні кредиторських вимог від 04.12.2004 № 2/8730, поданих позивачем у справі про банкрутство, останнім було заявлено заборгованість за договором № 1638/24 від 03.08.1998р. у розмірі 26 612 551 грн. 77 коп., в тому числі 25 247 476 грн. 94 коп. вартості позиченого газу та 1 365 074 грн. 83 коп. відсотків за користування позичкою.
При цьому, при подачі заяви про визнання кредиторських вимог позивач не пред'явив вимоги про стягнення збитків, якщо він вважав, що відбулось неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором, внаслідок чого було порушено його право та завдані збитки, та не включив їх до заявленої суми. Разом з тим, в силу вимог ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги, що не були заявлені у справі про банкрутство вважаються погашеними.
Також, слід звернути увагу на п. 2.4 мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду від 12.10.2007р., в якому сторони домовились, що “Підписанням цієї Мирової угоди Сторони підтверджують факт врегулювання усіх спірних питань з приводу правовідносин, що ґрунтуються на підставах, зазначених у відповідних заявах Кредиторів про грошові вимоги до Боржника у справі про банкрутство Боржника № 5/5/466 (01), а також факт відсутності у Кредиторів будь-яких інших вимог та спірних питань щодо зазначених правовідносин.»
Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до вимог ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні упущеної вигоди враховуються вжиті заходи для їх одержання.
При обчисленні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових коштів або інших матеріальних цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином у встановлений договором строк, а також заходи і зроблені дії з метою їх виготовлення, вжиті кредитором для її отримання. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.
В той же час при зверненні до суду позивач висловлює припущення щодо можливості одержання прибутку від реалізації природного газу.
Позивачем суду не було надано жодних доказів укладання договорів на постачання природного газу, який своєчасно не повернув відповідач.
Також при розрахунку розміру збитків позивач посилається на проведений аукціон з реалізації природного газу державного резерву, за результатами якого було визначено ціну реалізації природного газу запропоновану переможцем у розмірі 804,0 грн.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року № 1078, якою затверджений «Порядок реалізації матеріальних цінностей державного резерву»реалізація матеріальних цінностей здійснюється шляхом проведення аукціону, конкурсу з обмеженою участю та продажу визначеним підприємствам, установам та організаціям. При цьому оголошення про проведення аукціону з реалізації матеріальних цінностей розміщується не пізніше ніж за 20 календарних днів до дати його проведення. В оголошенні про проведення аукціону зазначається: найменування, одиниця виміру та кількість матеріальних цінностей і т. і., які є в наявності і які позивач може реалізувати.
В силу вимог Закону України «Про державний матеріальний резерв» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1078, якою затверджений «Порядок реалізації матеріальних цінностей державного резерву», позивач завчасно мав продукцію, яку він виставив на аукціон.
Також позивачем не надано доказів, що підтверджували б наявність упущеної вигоди, та яке відношення до проведення даного аукціону мають відносини, які склалися між позивачем та відповідачем у попередні роки. Документальне та нормативне обґрунтування застосування саме розміру 804,0 грн. за тис. м3 природного газу при розрахунку збитків в правовідносинах з ВАТ “Дніпроенерго» позивач не надав. Тобто позивач взагалі не довів пред'явлений до стягнення розмір збитків, не обґрунтував зв'язку між визначеною на зазначений час ціною продажу природного газу та упущеною вигодою внаслідок неповернення природного газу. Позивачем також не доведено, яке відношення мають ціни на матеріальні цінності, що визначені за результатами аукціону, до цін, за якими були здійснені розрахунки відповідача з позивачем.
Позиція позивача є хибною.
За таких обставин, вимоги позивача не обґрунтовані.
Судові витрати покладаються на позивача, відповідно до статті 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 22, 44 -49, 75, 82 -85 ГПК України, суддя
В позові відмовити.
Суддя Л.С. Місюра
Рішення підписано : 16.03.2009р.