26.03.09
Справа №АС10/761-08.
Господарський суд Сумської області у складі:
Головуючого судді Малафеєвої І. В.
розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро» м.Білопілля
до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання нечинними податкове повідомлення-рішення
Представники сторін:
від позивача Ткач В.В., Малікова В.О., Яцина О.М.
від відповідача Охріменко Н.Я., Валюхова Н.С.
в судовому засіданні брала участь секретар судового засідання Дябелко Т.М.
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 05.02.2009р. до 26.02.2009р. до 12 год. 45 хв., з 26.02.2009р. до 26.03.2009р. до 12 год. 30 хв.
Суть спору: позивач просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Сумської МДПІ №0000791555/0 від 24.10.2008р.
В судовому засіданні 26.02.2009р. позивач подав уточнення своїх позовних вимог і просить суд також визнати нечинною другу податкову вимогу Сумської МДПІ №2/3 від 07.01.2009 р.
Відповідач проти позову заперечує, рішення та дії вважає законними та обґрунтованими.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази по справі, суд встановив наступне.
22.10.2008р. Сумською МДПІ була проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності подання податкової звітності, про що складено акт №316/15/35103599 від 22.10.2008р., яким встановлено порушення позивачем п.п 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-Ш від 21.12.2000р ., а саме не подано Декларації з податку на додану вартість (скороченої) сільськогосподарського товаровиробника за березень-вересень 2008 року.
За результатами проведеної перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000791555/0 від 24.10.2008р.
Позивач не погоджується із висновками податкового органу, посилаючись на п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», який не передбачає обов'язкового подання Декларації з податку на додану вартість (скороченої) сільськогосподарського товаровиробника, а також на п. 2.3 ст. 2 даного Закону, який передбачає в яких саме випадках особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, а перехід на фіксований сільськогосподарський податок не входить до даного переліку.
Як пояснив в судовому засіданні позивач, обов'язковий перехід платника податку на спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість у відповідності до зазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість», не передбачено, оскільки це є пільгою (правом) для платника податку, а не є обов'язком. Також позивач зазначив, що п.п 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» зупиняє дію п. 7.7 ст. 7 , п.п. 10.1, 10.2 ст. 10 даного Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, але не забороняє йому сплачувати податок на додану вартість до бюджету і не зобов'язує подавати Декларацію з податку на додану вартість (скорочену) сільськогосподарського товаровиробника.
Суд не може погодитися із позицією позивача, виходячи із наступного.
Позивач ТОВ "Білопілля-Агро" зареєстроване в Білопільському відділенні Сумської МДПІ платником податку на додану вартість з 21.05.2007 р.
З моменту реєстрації платником податку на додану вартість позивач подає декларацію з податку на додану вартість загальної форми затверджену наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 р. №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання».
ТОВ «Білопілля Агро» реалізує сільськогосподарську продукцію власного виробництва. З січня 2008 року підприємство зареєстроване платником фіксованого сільськогосподарського податку. Згідно наданого розрахунку фіксованого податку, питома вага реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва в загальному обсязі валового доходу за 2007 рік склала 81,1%.
Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.
Згідно з пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Таким чином, відповідно до даної норми на сільгоспвиробників, що реалізують продукцію власного виробництва не розповсюджується п.п.7.7 вищезазначеного Закону, який регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або відшкодуванню з бюджету.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999р. №271.
Відповідно до п. 2 дія цього Порядку поширюється на сільськогосподарських товаровиробників незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, котрі зареєстровані як платники податку на додану вартість і одержали від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва га продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік суму, що становить не менш як 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Також пунктом 4 даного Порядку передбачено, що на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби.
Таким чином, оскільки ТОВ «Білопілля Агро» є сільгоспвиробником та сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства, по податку на додану вартість з операцій поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва до бюджету не сплачується і в загальній декларації не відображається.
Окрім того, згідно п.2.1. ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» платником податку є: будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Пунктом 9.3.ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом.
Державна податкова адміністрація України Наказом №166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» зареєстрованої Міністерством юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, передбачила, що декларація подається до податкового органу за місцем реєстрації особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами Закону України від 03.04.1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
Платники податку, у яких згідно з чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 ст. 11 Закону «Про податок на додану вартість») суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених указаними пунктами.
У разі якщо діяльність сільськогосподарського підприємства - платника податку на додану вартість підпадає під норми пунктів 11.21 чи 11.29 ст 11 Закону України№ 168/97- ВР, то такий платник обов'язково має застосовувати зазначені норми цього Закону, оскільки цими пунктами не передбачено можливості самостійного прийняття платником податку рішення щодо вибору порядку обкладання податку на додану вартість.
Отже, якщо результати діяльності сільськогосподарського товаровиробника відповідають критеріям, встановленим пунктами 11.21 та/чи 11.29 ст.11 Закону №168/97-ВР, то такий сільськогосподарський товаровиробник при нарахуванні податку на додану вартість керується нормами цих пунктів.
Оскільки позивач є сільськогосподарським товаровиробником, на нього розповсюджуються норми п.п.11.21,11.29 ст.П Закону №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а тому повинен подавати скорочену декларацію по податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Сумської МДПІ №0000791555/0 від 24.10.2008р. визнаються судом неправомірними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Суд погоджується з позицією позивача, в часині визнання нечинним другої податкової вимоги Сумської МДПІ №2/3 від 07.01.2009 р., виходячи із наступного.
Позивачем 24.12.2008 р. було оскаржено в судовому порядку податкове повідомлення-рішення Сумської МДПІ №000079155/0 від 24.10.2008р., і ухвалою суду від 26.12.2008 р. було відкрито провадження у справі.
Незважаючи на те, що триває судовий розгляд даного позову Сумською МДПІ було винесено другу податкову вимогу №2/3 від 07.01.2009р., в т.ч. призначається податковий керуючий та застосовується податкова застава.
Суд вважає дії податкового органу в цій частині неправомірними і такими, що суперечать діючому законодавству.
Так, відповідно до п. п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-Ш від 21.12.2000р. день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків, а при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.
Податкова вимога - це письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу. Стягувана ж сума ще не набула статусу податкового боргу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій части ні підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати нечинною другу податкову вимогу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції №2/3 від 07.01.2009 р.
3. В частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Сумської МДПІ №0000791555/0 від 24.10.2008р. - відмовити.
4. Порядок і строки апеляційного оскарження встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, зокрема, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
5. Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. В разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СУДДЯ І.В.МАЛАФЕЄВА
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Повний текст постанови підписаний 30.03.2009 р.