12.03.09
Справа № 3/785-08.
За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиагроцукор»,
м. Суми
до відповідачів:1).Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІК»,
м. Дніпропетровськ
2).Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Весна 21» , с. Межирич Лебединського району Сумської області
про визнання правочину та господарських зобов'язань недійсними
СУДДЯ ЛЕВЧЕНКО П. І.
За участю представників сторін :
від позивача: Солдат кін І.В.
від відповідачів: 1) не з'явився
2) Рубанець А.О.
Суть спору : позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір № 147 про відступлення права вимоги від 27.12.2006 року на суму 259 192,64 грн., укладений між позивачем та відповідачами, а також визнати недійсними господарські зобов'язання , які виникли по згаданому договору , з моменту їх виникнення , керуючись ч. 1 ст. 207 ГК України та п. 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» .
Другий відповідач заперечує проти позову , посилаючись на те, що у справі № АС 4/20-08 , в якій брали участь ті самі сторони , є рішення ( ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 року ), якою відмовлено прокурору м. Суми в задоволенні його позову , пред'явленого в інтересах держави в особі ДПІ в м. Суми до ТОВ «Сумиагроцукор» , ТОВ «ПІК» ТОВ «Весна 21» про визнання правочину ( договору № 147 від 27.12.2006 року ) та господарських зобов'язань недійсними .Другий відповідач вважає , що є підстави для припинення провадження у даній справі згідно п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України , оскільки в цій справі ті ж підстави , той же предмет спору і ті самі сторони , що і в вищезгаданій адміністративній справі .
Крім того, другий відповідач у своїх письмових запереченнях спростовує твердження позивача щодо недійсності оспорюваного договору та щодо недійсності господарських зобов'язань і просить суд відмовити позивачеві в задоволенні позову .
Перший відповідач відзиву на позов не подав .
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін , господарський суд встановив :
27.12.2006 року між сторонами у даній справі укладено договір № 147 про відступлення права вимоги .
Згідно п. 1.1 договору позивач ( первісний кредитор) передає , а перший відповідач ( новий кредитор) приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором другого відповідача ( боржника) за договорами , що укладені між первісним кредитором і боржником згідно додатку № 1, який є невід'ємною часто. Цього договору .
Відповідно до п. 2.1 договору № 147 від 27.12.2006 року новий кредитор сплачує первісному кредитору суму основного боргу у розмірі 259 192,64 грн. шляхом банківського перерахування .
Позивач вважає вищезгаданий договір таким, що не відповідає чинному законодавству України і посилається на те, що відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання , що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним.
Позивач у позовній заяві зазначає , що пунктом 13 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено , що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо уступки вимоги .
22.12.2006 року ухвалою господарського суду сумської області порушено провадження у справі № 8/603-06 про банкрутство ТОВ «Сумиагроцукор» ( позивача) і призначено розпорядником майна боржника Солдаткіна С.В.
Договір № 147 про відступлення права вимоги укладений 27.12.2006 року без згоди розпорядника майна боржника Содаткіна С.В., тому позивач просить суд визнати цей договір та господарській зобов'язання , які виникли з цього договору недійсними .
Суд вважає , що позовні вимоги позивача в даному випадку є необґрунтованими , безпідставними і не підлягаючими задоволенню з наступних підстав :
Згідно ст. 92 ЦК України , юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи , які діють відповідно до установчих документів та закону .
Відповідно до п. 15 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника боржника.
У відповідності з ч. 3 ст. 92 ЦК України , у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи на має юридичної сили , крім випадків , коли юридична особа доведе , що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Згідно з ч. 5 ст. 626 ЦК України , договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором , законом або не випливає із суті договору .
Відступлення права вимоги по оспорюваному правочину здійснено за відплатним договором , так як передавши право вимоги у розмірі 259 192,64 грн., ТОВ «Сумиагроцукор» ( позивача) отримало право на оплату ( на отримання коштів від нового кредитора) у розмірі 259 192,64 грн.
З огляду на вищезазначене , господарська операція з відступлення права вимоги не призвела до погіршення фінансового стану ТОВ»Сумиагроцукор» та порушення інтересів кредиторів , а отже в даному випадку відсутнє порушення прав позивача оскаржуваним правочином чи господарськими зобов'язаннями за ним, а згідно ст. 1 ГПК України підприємства мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів . Позивач не довів суду , що оспорюваним правочином порушені його права чи охоронювані законом інтереси..
Згідно ч. 2 ст. 67 ГК України , підприємства вільні у виборі предмету договору , визначенні зобов'язань , інших умов господарських взаємовідносин , що не суперечать законодавству України .
Порядок відступлення права вимоги регулюється ст.ст. 512-519 ЦК України .
Оспорюваний договір укладено відповідно з приписами зазначених норм цивільного права .
Крім того, слід зазначити , що ч.1 ст. 207 ГК України передбачає можливість визнання судом недійсним лише господарського зобов'язання , що не відповідає вимогам закону , а не визнання недійсним договору .
В даному разі позивач взагалі не обґрунтовує в чому ж саме не відповідають вимогам закону господарські зобов'язання , які викладені в пунктах 1.1, 1.2, 2.1 договору № 147 від 27.012.2006 року .
Узгодження договору ніяким чином не впливає на зміст господарських зобов'язань , не є змістом чи частиною змісту господарських зобов'язань, а отже неузгодження договору не може бути підставою для визнання господарських зобов'язань недійсними, оскільки господарські зобов'язання , які містяться в договорі, повністю відповідають вимогам закону , про що зазначено вище.
Визнання ж недійсним договору частиною 1 статті 207 ГК України , на яку посилається позивач , обґрунтовуючи свої позовні вимоги , не передбачено .
На підставі всього вищевикладеного , керуючись ст.ст. 92, 204, 512-519, 626 ЦК України , ст.ст. 67,207 ГК України , ст.ст. 1, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України , господарський суд
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Копію рішення надіслати сторонам у справі .
Повний текст рішення підписано суддею 17.03.2009 року .