11 березня 2009 року № 22а-5188/08/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
судді-доповідача Шавеля Р.М.,
суддів Каралюса В.М. та Стародуба О.П.,
при секретарі - Ступницькій Г.Я.,
з участю осіб:
від позивача - Задорожний І.В., довіреність № 308/658/10-017 від 09.01.2009р.;
від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.12.2007р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу
за апеляційною скаргоюПриватного підприємства «ОСОБА_1»
напостанову господарського суду Львівської обл. від 20.12.2007р. у справі № 12/331А/5015
за позовомДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова
доПриватного підприємства «ОСОБА_1»
простягнення фінансових санкцій в розмірі 621260 грн.,-
В С Т А Н О В И Л А:o:p>/o:p>
26.10.2007р. позивач Державна податкова інспекція /ДПІ/ у Личаківському районі м.Львова звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача Приватного підприємства /ПП/ “ОСОБА_1” штрафні санкції в розмірі 621260 грн. (а.с.3-5).
Постановою господарського суду Львівської обл. від 20.12.2007р. заявлений позов задоволено; стягнуто з відповідача ПП “ОСОБА_1” в користь державного бюджету штрафні санкції в розмірі 621260 грн. (а.с.108-110).
Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив відповідач ПП “ОСОБА_1”, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.119-125).
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що позивачем пропущений річний строк звернення до суду, передбачений ст.99 КАС України, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Застосовані податковим органом штрафні санкції за своєю природою є адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими ст.238 ГК України, строк застосування яких встановлений ст.250 ГК України, що також не дотриманий позивачем.
Разом з тим, господарським судом помилково застосовані до розглядуваних відносин норми Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки накладений на відповідача штраф не визначений як податок або збір (обов'язковий платіж), не являється податковим зобов'язанням, у разі несплати такого він не набуває статусу податкового боргу.
Також позивачем безпідставно винесене рішення № 0001682330/0/10626 від 02.06.2006р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки відповідачем не допущені порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування, послуг».
В поданому під час апеляційного розгляду справи доповненні до апеляційної скарги відповідач вказує про те, що по результатам процедури адміністративного оскарження вищевказане рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій було скасовано в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 170 грн., в іншій частині таке залишено без змін (а.с.139-140).
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої апеляційної скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст.202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність таких обставин; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Як з'ясовано судом першої інстанції, позивачем ДПІу Личаківському районі м.Львова проведено виїзну планову перевірку ПП «ОСОБА_1» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р., по результатам якої складено Акт перевірки № 139/23-0/30583132 від 22.05.2006р. (а.с.25-40).
Із змісту вказаного Акта слідує, що проведеною перевіркою встановлено недотримання відповідачем вимог п.п.1, 9, 10 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування, послуг», оскільки відповідач здійснював розрахункові операції по договорам франчайзингу та про організацію взаємовідносин, що торкалися надання виключного права на здійснення концертів, дискотек тощо, через касу підприємства без застосування реєстраторів розрахункових операцій /РРО/; також відповідачем не забезпечено роздрукування та зберігання фіскальних звітних чеків протягом встановлених термінів.
На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято рішення № 0001682330/0/10626 від 02.06.2006р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 621260 грн. (а.с.42), яке по результатам адміністративного оскарження скасоване в частині застосування 170 грн. штрафу, в решті таке залишено без змін (а.с.24, 42, 141-151).
Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було оскаржене рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій у порядку, передбаченому пп.5.2.2. п.5.2. ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; норми ст.250 ГК України на розглядуваний спір не поширюються, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, при цьому відповідач помилково ототожнює два різні правові поняття - застосування штрафної санкції та стягнення штрафної санкції, які мають різні значення та правові наслідки (а.с.108-110).
Між тим, з такими висновками господарського суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ст.238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються статтею 239 цього Кодексу, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування, послуг» суми фінансових санкцій підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до державного бюджету в десятиденний строк з дня прийняття органами державної податкової служби рішення про застосування таких фінансових санкцій.
У випадку несплати порушником застосованих штрафних санкцій в добровільному порядку, останні стягуються за позовом податкового органу в судовому порядку.
Вищевказаним спеціальним законодавством, яке встановлює підстави та порядок застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил застосування РРО, не встановлено будь-яких строків реалізації відповідальності суб'єктів господарювання за вказані порушення в судовому порядку.
З огляду на викладене, фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення норм про застосування РРО є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні ст.ст.238, 239 ГК України, отже, повинні застосовуватися у межах строків, визначених ст.250 цього Кодексу.
Статтею 250 ГК України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином, у випадку, коли примусове стягнення адміністративно-господарських санкцій згідно чинного законодавства передбачено лише в судовому порядку, під застосуванням таких санкцій слід розуміти звернення суб'єкта владних повноважень до суду із позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій, визначених у рішенні цього органу влади.
Також мета застосування штрафних (фінансових) санкцій в порядку Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування, послуг» полягає не тільки в прийнятті податковим органом рішення про застосування таких санкцій, але й у стягненні цих сум до бюджету, для чого органи державної податкової служби наділені достатніми повноваженнями.
Виходячи з наведених міркувань, колегія суддів вважає, що строки застосування адміністративно-господарських санкцій слід поширювати й на обов'язок податкових органів щодо пред'явлення позовів до суб'єктів господарювання про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна, оскільки без наведеного застосування штрафних санкцій втрачає сенс, в тому числі й у випадку, коли порушник добровільно не сплачує штраф.
Звідси слідує, що в разі неподання податковим органом у річний строк з дня порушення суб'єктом господарювання встановлених правил здійснення господарської діяльності позову до суду про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок майна, адміністративно-господарська санкція у вигляді штрафу не може бути застосована до суб'єкта господарювання навіть за наявності відповідного рішення органу державної податкової служби про застосування штрафних фінансових санкцій.
Із наведеними нормами також узгоджуються приписи КАС України щодо строків звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів, а тому колегія суддів вважає вірним покликання апелянта на вимоги ст.ст.99, 100 цього Кодексу.
Із матеріалів справи вбачається, що датою виявлення допущених відповідачем порушень застосування РРО є дата складання Акта перевірки № 139/23-0/30583132 від 22.05.2006р.; вказані порушення мали місце протягом 2003-2005рр., в тому числі незабезпечення роздрукування та зберігання фіскального звітного чека - 29.04.2005р. і 18.11.2005р. (а.с.36), рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято 02.06.2006р., із позовом про стягнення санкцій позивач звернувся до суду 26.10.2007р.
За таких обставин, позивачем не були дотримані строки застосування адміністративно-господарських санкцій.
Проте, суд першої інстанції, незважаючи на заперечення відповідача, не встановив, чи були дотримані строки, протягом яких до господарюючого суб'єкта можуть бути застосовані (в тому числі й стягнуті) адміністративно-господарські санкції.
Також колегія суддів вважає невірним покликання суду першої інстанції на норми Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки такий є спеціальним законом з питань оподаткування та встановлює порядок погашення зобов'язань юридичними та фізичними особами перед бюджетами та державними цільовими фондами, визначає процедуру оскарження органів стягнення та ін.
Звідси, цей Закон не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення порядку застосування РРО. Штрафні санкції, нараховані податковим органом за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування, послуг» не є податковими зобов'язаннями; у разі несплати таких вони не набувають статусу податкового боргу, а також не застосовується порядок їх стягнення, передбачений Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Наведені твердження також викладені в листі ДПА України № 18547/7/24-1117 від 05.10.2006р. (а.с.64-65).
Помилково господарським судом прийнята до уваги й та обставина, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій не оскаржувалося відповідачем, оскільки таке в дійсності було оскаржене в адміністративному порядку, по результатам чого сума штрафних санкцій була зменшена на 170 грн. Також чинним законодавством не передбачений порядок узгодження рішення про застосування зазначених вище фінансових санкцій.
Статтею 159 КАС України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ст.250 ГК України, тому винесене в справі судове рішення підлягає скасуванню як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального права.
Окрім цього, під час розгляду справи податковим органом не було наведено поважних причин зволікання із реалізацією адміністративно-господарських санкцій у судовому порядку.
За наведених обставин заявлений позивачем позов про стягнення штрафних санкцій є безпідставним і необґрунтованим, через що такий задоволенню не підлягає.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова господарського суду підлягає скасуванню.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ОСОБА_1» задоволити.
Постанову господарського суду Львівської обл. від 20.12.2007р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова до Приватного підприємства «ОСОБА_1» про стягнення фінансових санкцій в розмірі 621260 грн. - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Суддя-доповідач: Р.М.Шавель
Судді: В.М.Каралюс
О.П.Стародуб