Провадження: 22-ц/790/5705/13 Справа: № 2033/2-1125/11 Категорія: «трудові правовідносини» Головуючий 1 інстанції: Тарасенко Л.М. Доповідач: Піддубний Р.М.
28 серпня 2013 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: судді Піддубного Р.М.,
суддів: Швецової Л.А., Малінської С.М.,
при секретарі: Колісник Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, третя особа - ОСОБА_2, про визнання звільнення незаконним, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 13 червня 2008 року працював на посаді проректора з питань технічного нагляду Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Наказом № 171 від 01.11.2010 року його було попереджено про звільнення з 01.01.2011 року за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату. Наказом № 1 від 04.01.2011 року його було звільнено із займаної посади з 04.01.2011 року, а наказом № 23 від 07.02.2011 року дату звільнення в зв'язку з його хворобою змінено на 07.02.2011 року. Посилаючись на те, що звільнення є незаконним, оскільки він мав переважне право на залишення на роботі, профспілковий комітет розглянув подання про його звільнення за його відсутності, відповідачем не було запропоновано йому іншої роботи в університеті, зокрема, посаду проректора з соціально-економічних питань, на яку у грудні 2010 року було прийнято головного бухгалтера ОСОБА_2, з урахуванням уточнених у липні 2013 року позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати його звільнення неправомірними, скасувати накази № 1 від 04 січня 2011 року та наказ № 23 від 07 лютого 2011 року, поновити його на роботі у Харківському національному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди шляхом переведення на посаду проректора з соціально-економічних питань, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 136 642 грн. 49 коп., на відшкодування завданої йому порушенням трудових прав моральної шкоди 30 000 грн.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його безпідставність.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ним позов задовольнити.
Представник Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судовим розглядом встановлено, що з 17.06.2008 року ОСОБА_1 працював на посаді проректора з питань технічного нагляду Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (ХНПУ). Наказом № 92 К від 18.08.2010 року на проректора з питань технічного нагляду було покладено обов'язки відповідального за безперебійне постачання енергоносіїв та води.
На виконання листа Міністерства освіти і науки України № 1/9-854 від 25.11.2010 року щодо упорядкування штатних розписів, в якому наголошувалося на необхідності включення до штатного розпису не більше від ніж трьох посад проректорів за основними напрямками діяльності проректорів: навчальна робота, наукова діяльність, виховна робота і адміністративно-господарська діяльність, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 09.08.1996 року № 265 наказом ректора № 171 від 01.11.2010 року ОСОБА_1 було попереджено про звільнення з 02.01.2011 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.
Листом голови первинної профспілкової організації ХНПУ позивача було запрошено на засідання профкому для розгляду питання про його звільнення 09.12.2010 року, а рішенням профкому від 09.12.2010 року надано згоду на звільнення у зв'язку із скороченням штату з 02.01.2011 року трьох осіб, що перебували на посадах проректорів, в тому числі і ОСОБА_1
Наказом ректора ХНПУ від 04.01.2011 року №1 ОСОБА_1 було звільнено з посади проректора з питань технічного нагляду за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 04.01.2011 року, а наказом від 07.02.2011 року № 23 дату звільнення у зв'язку із хворобою ОСОБА_1 було перенесено на 07.02.2011 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП відбулось без порушення вимог трудового законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави для його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис нормативно закріплено щодо підприємств та їх об'єднань у ч. 3 ст. 64 ГК.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Заперечуючи проти задоволення позову, на підтвердження відсутності на час звільнення позивача будь-яких вакантних посад в університеті, які б з урахуванням освіти, фаху та спеціальності ОСОБА_1, могли бути запропоновані йому відповідно до вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП, представник ХНПУ надав копії штатних розкладів та довідки про відсутність вакансій в університеті.
Доводи представника відповідача про відсутність вакантних посад в університеті позивачем не спростовані, оскільки жодної такої посади, яку б мали запропонувати йому перед звільненням, ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі сам ОСОБА_1 не зазначив.
Отже встановлено, що жодної вакансії, на яку б міг бути переведений за його згодою позивач, на час звільнення останнього в ХНПУ не було, а тому відповідачем правомірно не було запропоновано ОСОБА_1 іншу роботу в цій же установі.
Посилання апелянта на те, що у вересні 2010 року відповідач ввів до штатного розкладу посаду проректора з економіки і соціальних питань та у порушення вимог закону не запропоновано йому цю посаду, а призначив на неї ОСОБА_2, є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 займає вказану посаду з 2003 року, а 16 вересня 2010 року, тобто до попередження позивача про звільнення, з нею було укладено контракт.
Не спростовують висновків суду про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства й доводи апелянта про те, що відповідно до ст. 24 КЗпП відповідачем не було обговорено питання про його переважне право на залишення на роботі, оскільки положення вказаної норми застосовуються при звільненні одного з декількох працівників, які займають одну й ту саму посаду та виконують одну й ту саму роботу, а штатним розкладом ХНПУ була передбачена лише одна посада проректора з питань технічного нагляду, яку і займав ОСОБА_1 та яку було виключено зі штатного розкладу.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не можуть бути задоволені вимоги щодо поновлення на роботі шляхом переведення на іншу посаду, оскільки відповідно до вимог ст. 235 КЗпП за наявності встановлених законом підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було звільнено.
Отже, не встановивши під час розгляду справи порушень вимог трудового законодавства та законних прав позивача під час його звільнення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та відмовив у задоволенні позову.
Оскільки судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, апеляційна скарга відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді