Провадження: 22-ц/790/5708/13 Справа: № 2020/1752/2012 Категорія: «договірні правовідносини» Головуючий 1 інстанції: Богдан М.В. Доповідач: Піддубний Р.М.
28 серпня 2013 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: судді Піддубного Р.М.,
суддів: Швецової Л.А., Малінської С.М.,
при секретарі: Колісник Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 липня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про визнання кредитного договору недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів, -
встановила:
У лютому 2012 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ « ВіЕйБі Банк») звернулося до суду з названим позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 12 липня 2007 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 було укладено договору № 286, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 50 000 доларів США та зобов'язався повернути вказану суму згідно з графіком погашення кредиту у строк до 12 липня 2011 року та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 14 % річних. Посилаючись на те, що взятих на себе за кредитним договором зобов'язань ОСОБА_2 належним чином не виконав, позивач просив стягнути з нього заборгованість за кредитним договором у розмірі 228 469 грн. 50 коп., яка станом на 17 лютого 2012 року складається з: 26 698,05 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками, що за офіційним курсом НБУ становить 213 312 грн. 08 коп., а також 15 157 грн. 42 коп. заборгованості за штрафними санкціями за порушення виконання зобов'язань.
У березні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому посилаючись на те, що умови укладеного кредитного договору не відповідають умовам, зазначеним банком в повідомленні про умови споживчого кредитування, перед укладенням договору його не було належним чином повідомлено про розмір реальної процентної ставки, абсолютне значення подорожчання кредиту, про розмір додаткових витрат страхування заставного майна та життя позичальника, ризик реального і значного подорожчання кредиту у зв'язку з вірогідністю коливання курсу гривні до долара США, з урахуванням уточнених у квітні 2013 року позовних вимог, ОСОБА_2 просив визнати укладений 12 липня 2007 року між ним та ПАТ «ВіЕйБі Банк» кредитний договір № 286 недійсним та стягнути з відповідача на його користь 447 037,05 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 липня 2013 року позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором № 286 від 12 липня 2007 року у розмірі 26 698,05 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 січня 2012 року складає 213 312 грн. 08 коп. та заборгованість за комісіями та штрафними санкціями в розмірі 15 157 грн. 42 коп., 2 284 грн. 70 коп. судового збору, а всього стягнуто 230 754 грн. 20 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовити, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту порушення відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе за укладеним 12 липня 2007 року між ним та ПАТ «ВіЕйБі Банк» кредитним договором зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту, сплати відсотків та інших передбачених договором платежів, наслідками чого є стягнення з нього виниклої у зв'язку з цим заборгованості в сумі 228 469 грн. 50 коп., 2 284 грн. 70 коп. судового збору та відсутності передбачених законом підстав для визнання вищевказаного кредитного договору недійсним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 12 липня 2007 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 укладено договору № 286, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 50 000 доларів США та зобов'язався повернути вказану суму у строк до 12 липня 2011 року згідно з графіком погашення кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 14 % річних.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610 - 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом або договором наслідки.
Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою та порукою. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
В пункті 4.1 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п.1.3. цього Договору, що розраховується від суми несвоєчасно виконаних Боргових зобов'язань з моменту несвоєчасного виконання Боргових зобов'язань та до моменту їх виконання. Сплата пені не звільняє Позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.
Встановивши, що взятих на себе за кредитним договором зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами ОСОБА_2 належним чином не виконав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 228 469 грн. 50 коп., яка станом на 17 лютого 2012 року складається з: 213 312 грн. 08 коп. заборгованості за кредитом та відсотками, а також 15 157 грн. 42 коп. нарахованої пені за прострочення виконання зобов'язань.
Що стосується висновків суду першої інстанції за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання договору кредиту недійсним, позивач вказував, що помилявся щодо валюти кредитування, вважаючи, що отримує кредит в національній валюті - гривні, а також зазначав про порушення під час укладення договору вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо зазначення у його тексті детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, зокрема, реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, інших витрат, пов'язаних з обслуговуванням кредиту.
Як убачається з п. 1.1 тексту оспорюваного кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 50 000 доларів США для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ТОВ «Марїнське», згідно з яким позивальник набуває у власність транспортний засіб марки «Мерседес» 2003 року виробництва. Кредитні кошти надаються терміном по 12 липня 2011 року. За користування кредитом встановлюється плата в розмірі 14 відсотків річних.
Отже сторони чітко визначили предмет укладеного між ним договору, в тому числі і валюту кредиту - долари США, його розмір та розмір плати за користування кредитним коштами.
Зазначені умови договору стали результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Пунктом «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року встановлено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребують індивідуальної ліцензії.
Разом з тим, належних доказів використання ОСОБА_2 наданого в іноземній валюті кредиту як засобу платежу матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначається сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача (п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 11 Закону)
Як убачається із наданого представником позивача додатків № 1 та № 2, які є невід'ємною частиною кредитного договору № 286 від 12 липня 2007 року, ОСОБА_2 був належним чином ознайомлений з графіком погашення кредиту, розміром реальної процентної ставки, абсолютним значенням подорожчання кредиту, розмір платежів за надані супутні послуги (страхування, послуги нотаріусів, інші послуги), про що свідчить його особистий підпис в графі «позичальник» вказаних додатків.
Таким чином, встановивши, що договір кредиту було укладено з додержанням вимог закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним та відмовив у задоволенні відповідного позову ОСОБА_2
Оскільки судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, відхилити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді