Апеляційний суд Житомирської області
Справа №0604/2-3827/12 Головуючий у 1-й інст. Комісарчук О.В.
Категорія 19 Доповідач Зарицька Г. В.
22 серпня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Зарицької Г.В.
суддів: Григорусь Н.Й., Коломієць О.С.
секретаря Трохимчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Бім-Буд" (далі ТОВ „Бім-Буд") до ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним
за апеляційною скаргою ТОВ „Бім-Буд" на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 липня 2013 року
встановила:
У вересні 2012 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 та просив визнати недійсним договір поруки від 13.01.2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ „Бім-Буд" в особі директора Красненка В.В. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що за вказаним договором ТОВ „Бім-Буд зобов'язалося відповідати перед ОСОБА_1 за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_3, що виникли з договору позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Посилаючись на те, що згоди на укладення договору поруки директору товариства збори учасників товариства не давали, на момент укладення договору товариство було неплатоспроможним, нерухоме майно товариства перебувало під забороною, просив задовольнити позов.
У липні 2012 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та просив визнати договір поруки недійсним з тих підстав, що даний договір є удаваним, оскільки укладаючи договір поруки, сторони мали на меті створити правовідносини щодо застави майна.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ „Бім-Буд" просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями ч.1 ст.216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним, позивач як на підставу своїх вимог посилався на його удаваність.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.25 постанови №9 від 6 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Вирішуючи спір, наведених вимог закону суд першої інстанції не врахував.
Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено спрямованість волі обох сторін договору на вчинення договору іпотеки замість договору поруки, хоча вимог про визнання договору поруки удаваним позивач до суду не заявляв. Тобто висновок суду першої інстанції зроблений поза межами позовних вимог.
Оскільки визнання договору недійсним з тих підстав, що він вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, діючим законодавством не передбачено, то в задоволенні позову ТОВ „Бім-Буд" слід відмовити.
Враховуючи вищенаведене, рішення суду відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ТОВ „Бім-Буд" задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ТОВ „Бім-Буд" відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча Судді: