Провадження: 22ц/790/5158/2013 Головуючий І інстанції -
Справа: № 646/2469/13-ц Васильєва О.О.
Категорія: відшкодування шкоди Доповідач - Костенко Т.М.
21 серпня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого-судді: Костенко Т.М.,
суддів: Колтунової А.І., Гальянової І.Г.
при секретарі Ленюк Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами Державної Казначейської служби України в особі представника Мельниченка В.С., прокуратури Харківської області в особі представника Булулукова О.О. на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури,-
встановила:
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до прокуратури Харківської області, Державного казначейства України, у якій просить суд зобов'язати Державну казначейську службу України відшкодувати позивачу за рахунок державного бюджету України моральну шкоду в сумі 2 000000,00 грн., завдані незаконними рішеннями та діями прокуратури Харківської області.
В обґрунтування позову вказала, що 07.04.2005 року прокуратурою Харківської області було порушено стосовно позивача кримінальну справу за ознаками складу злочинів, передбачених ч.4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК України.
У ході досудового слідства відповідачем було пред'явлено звинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК України, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
За розпорядженням Голови апеляційного суду Харківської області справа розглядалася Ленінським районним судом та у листопаді 2009 року була повернута відповідачу для проведення додаткового розслідування.
31 травня 2010 року постановою старшого слідчого відділу прокуратури Харківської області юриста 1-го класу Якутіна В.В. припинено кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_4, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27. ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК України, з підстав п. 2 ст. 6, п. 1 ст. 213 КПК України.
Позивачка вважає, що незаконними рішеннями і діями відповідача їй було завдано моральну шкоду, яка виражається в притягненні її до кримінальної відповідальності та обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Також була позбавлена нормального та спокійного життя, зазнала суттєвих моральних страждань, погіршення взаємин в трудовому колективі, та була змушена звільнитися з роботи і докладати достатньо зусиль до пошуку нової роботи. Практично позивачка залишилася з дитиною, яка навчалася в той час у школі, без засобів до існування. Весь час була змушена доводити свою невинність. Значно погіршився стан здоров'я. Крім того погіршилися взаємини в сім'ї, тому що постійно нервувала з приводу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, тобто перебувала в стресовому стані, з поганим настроєм.
Посилаючись на ці обставини та на те, що відносно неї кримінальну справу закрито, вона вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили довольнити.
Представник відповідача, прокуратури Харківської області, проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необгрунтованими та недоведеними. В запереченнях значила, що на час порушення вказаної справи стосовно ОСОБА_4 були наявні приводи і підстави для її порушення, які знаходились в розпорядженні старшого слідчого прокуратури Харківської області Столяренка А.В. Більше того, постанова про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_4 ніким та на жодній стадії слідства не оскаржувалась, що також свідчить про обґрунтованість її зинесення.
Підписка про невиїзд з постійного місця мешкання ОСОБА_4 обрана 07.04.2005 року, у матеріалах справи відсутні будь-які клопотання ОСОБА_4 та її захисника щодо зміни запобіжного заходу або його скасування. Також відсутні будь- які клопотання щодо неможливості вільно пересуватися, у зв'язку з тим, що стосовно неї обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Що стосується доводів позивачки, згідно яких вона звільнилась з роботи через притягнення її у якості обвинуваченої, то згідно записів трудової книжки ОСОБА_4 остання звільнилась на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за згодою сторін. При цьому, наказ про звільнення позивачки з роботи виданий 11.09.2006, тобто більше ніж через рік після початку судового слідства у справі та майже через півтора року після порушення кримінальної справи. Більше того, вже через 2 тижні після звільнення, а саме 25.09.2006 ОСОБА_4 була прийнята на роботу техніка КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», що свідчить про відсутність проблем у працевлаштуванні позивачки за наявності відповідного бажання у
Крім цього, вказав на те, що у подальшому, після звільнення з КП «ХМБТІ», позивачка не була позбавлена права в офіційному порядку, який передбачений чинним законодавством, звернутись до міського центру зайнятості та стати на облік як безробітна, отримувати допомогу по безробіттю та/або пройти підготовку, перепідготовку або ж підвищити свою кваліфікацію у центрі професійної технічної освіти за кошти центру зайнятості та у подальшому працевлаштуватись, що нею зроблено не було.
Також, не є мотивованим і посилання ОСОБА_4 на те, що саме факт порушення прокуратурою області кримінальної справи та слідчі дії, які проводились за її участі, стали підставою для розладу її здоров'я. Враховуючи вік позивачки (на момент порушення кримінальної справи їй було повних 47 років), а також те, що вона не вперше зверталась до медичних закладів з приводу нестійкого артеріального тиску, можна зробити висновок, що причинно-наслідковий зв'язок між хворобою ОСОБА_4 та порушенням стосовно неї кримінальної справи відсутній.
Представник відповідача, Державної казначейської служби України, проти задоволення позовних вимог заперечував. Вважає, що докази, які приводить позивачка, щодо спричиненої коральної шкоди є необгрунтованими та не підтвердженими жодним чином. ОСОБА_4 зазначає, що внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд вона понесла суттєві моральні страждання: погіршилися взаємовідносини у трудовому колективі, була змушена звільнитися з роботи та докладати додаткових зусиль для пошуку нової роботи. В той же час, з копії трудової щижки, яку було надано позивачем, видно, що 20.11.2006 р. ОСОБА_4 звільнилася за власним бажанням, а тому можна говорити про відсутність незаконних дій з боку органів прокуратури при її звільненні. Крім того, згідно ст. 151 КПК України, підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового шаходження без дозволу слідчого. Тобто, можна припустити, що у разі звернення до слідчого и дозволом для вільного пересування по території України позивач мала можливість відлучитися від місця проживання за його погодженням. Також, ОСОБА_4 зазначає, що внаслідок порушення кримінальної справи погіршилися відносини з родичами та погіршився стан її здоров'я. Посилаючись на вищезазначені факти позивач не надає доказів погіршення її відносин з оточуючими людьми, а також відсутні підстави, що саме дії органів прокуратури призвели до її захворювань, так як можливо вона вже хворіла на хвороби перелічені у позові.
Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 25 червня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Державна Казначейська служба України, прокуратура Харківської області просять скасувати рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає, що судом невірно дана оцінка обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Посилаються на ті ж обставини, якими й заперечували проти позовних вимог.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Як встановлено в суді першої інстанції, підтверджено наявними у справі доказами та не заперечується сторонами, що 07.04.2005 року прокуратурою Харківської області порушено кримінальну справу у відношенні ОСОБА_4 за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.І ст.369, ч.І ст.190 КК України.
07.04.2005 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
18.04.2005 року позивачці пред*явлено обвинувачення за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.І ст.369, ч.І ст.190 КК України.
16.08.2005 pоку Головою Апеляційного суду Харківської області була визначена підсудність кримінальної справи і вказана кримінальна справа була направлена для розгляду по суті до Ленінського районного суду м. Харкова.
09.11.2009 року постановою Ленінського районного суду м. Харкова вказана кримінальна справа була направлена прокурору Харківської області для проведення додаткового розслідування.
31.05.2010 року старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Харківської області Якутіним В.В., винесено постанову про закриття кримінальної справи № 18050053, за звинуваченням ОСОБА_4, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27. ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК України, з підстав п. 2 ст. 6, п. 1 ст. 213 КПК України.
Таким чином, позивачка ОСОБА_4 перебувала під слідством більше п*яти років.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з посиланням на ст..ст.23, 1176 ЦК України виходив з того, що позивакою об*єктивно та беззаперечно доведено факт заподіяння їй моральної шкоди, оскільки її незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності та обрано щодо неї запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами та застосовані норми матеріального права відповідно до встановлених обставин справи.
Крім того, зменшуючи розмір моральної шкоди, яка була заявлена ОСОБА_4 в позові, районний суд обґрунтовано виходив з мотивів об*єму заподіяної шкоди, тобто тривалості подій, що спричиняли моральні страждання, а також враховуючи принципи розумності та справедливості.
Зокрема, ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.
Таким чином, судова колегія погоджується також і з висновком суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки доказам по справі в цій частині дана об*єктивна оцінка і зроблений вірний висновок.
Разом з тим, колегія судів не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо порядку відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди шляхом стягнення коштів безпосередньо з Державного казначейства України, оскільки чинним законодавством України передбачено інший порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, зокрема, внаслідок її незаконного затримання відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів Державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, Державне казначейство України є юридичною особою.
Відповідно до ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.
Відповідно до п. 8 ст. 7, пп. 1, 2 ст. 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України "Про Державний бюджет України".
Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення особи з якої має бути стягнута завдана позивачеві шкода.
Отже, резолютивна частина рішення підлягає викладенню в новій редакції, а в решті оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 313, 314, 319, 218 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційні скарги Державної Казначейської служби України в особі представника Мельниченка В.С., прокуратури Харківської області в особі представника Булулукова О.О. задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:
Стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 150 000 (сто п*ятдесят тисяч)гривень на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий-суддя -
Судді -