Справа №295/6918/13-ц
Категорія 26
2/295/2314/13
14.08.2013 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого - судді Лєдньова Д.М.
секретаря Зубрицької Т.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання додаткової угоди до договору кредиту недійсним,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Фінанси та Кредит», в якому просить визнати недійсною додаткову угоду від 30.10.2008 року до кредитного договору від 28.03.2008 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позичальником ОСОБА_2
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що під час укладення договору кредиту між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 сторонами було погоджено істотні умови такого договору, визначено відсоткову ставку на рівні 15 % річних за користування кредитними коштами.
Саме з такими умовами позивач ОСОБА_1 погодився виступити поручителем за належне виконання зобов»язань позичальником перед банком.
Зауважує, що в подальшому без погодження із ним як поручителем між відповідачем та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду від 30.10.2008 року до договору кредиту від 28.03.2008 року, за умовами якої збільшено відсоткову ставку до рівня 25 % річних.
Позивач посилається на положення договору поруки, згідно якого внесення змін і доповнень у кредитний договір, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з поручителем.
Вказуючи про відсутність його волевиявлення на укладення додаткової угоди, а також на положення ст.ст. 525, 526, 629 щодо необхідності виконання зобов»язань належним чином, ст. 651 ЦК України про порядок внесення змін до укладеного договору, позивач просить визнати недійсною додаткову угоду від 30.10.2008 року.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд встановив.
28.03.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_2 укладено договір кредиту, за умовами якого банк як кредитодавець надав, а ОСОБА_2, що виступила позичальником, отримала грошові кошти в сумі 353 500.00 грн. з оплатою по процентній ставці 15.0 % річних. Позичальник зобов»язався повернути кредитні кошти до 26.03.2023 року.
З метою забезпечення виконання зобов»язань за договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачем ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно якого поручитель зобов»язався відповідати за належне виконання умов договору кредиту позичальником перед банком.
30.10.2008 року між банком та позичальником укладено додаткову угоду, згідно якої пункт 4.1 кредитного договору від 28.03.2008 року викладено в наступній редакції: позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 25.0 процентів річних.
У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як зауважив Верховний Суд України в «Практиці розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.
Позивач не є стороною оспорюваного правочину. Водночас, порушення його прав при укладенні додаткової угоди про підвищення відсоткової ставки між банком та позичальником не відбулось. Вказаний висновок суду ґрунтується з аналізу положень ст. 559 ЦК України, у відповідності до якої порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Вказаними запереченнями може скористатись поручитель в разі пред»явлення до нього вимог з боку кредитодавця.
Таким чином Законом встановлено спеціальний порядок захисту та відновлення порушених прав особи як поручителя. а тому підстави для оспорювання договору кредиту (змін, доповнень) даним учасником правовідносин не передбачено.
Положення договору поруки про необхідність погодження із поручителем змін і доповнень до договору кредиту не може впливати на чинність як самого договору кредиту, так і додаткових угод до нього, оскільки дане погодження не висловлювалось між учасниками договору кредиту.
Враховуючи вищенаведене, позов не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання додаткової угоди від 30.10.2008 року до договору кредиту від 28.03.2008 року недійсним.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Д.М.Лєдньов