Ухвала
іменем україни
21 серпня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Висоцької В.С.,
суддів: Гримич М.К., Матвєєвої О.А., Савченко В.О., Умнової О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення до жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11 березня 2013 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2013 року,
У грудні 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення до жилого приміщення.
Позовні вимоги мотивували тим, що зареєстровані та проживали в будинку АДРЕСА_1 Проте, відповідач, який є колишнім чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2, у жовтні 2011 року вигнав їх з будинку й змінив замки, чим перешкоджає їм у користуванні вказаним житлом.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11 березня 2013 року, позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 до частини жилого будинку сарай-гараж-літня кухня літ. «Б», за адресою: АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні вказаною частиною жилого будинку.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2013 року, зазначене рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасовано й в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено, вселено ОСОБА_2 до частини жилого будинку сарай-гараж-літня кухня літ. «Б», за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано відповідача не чинити перешкоди у користуванні вказаною частиною будинку; виключено з судового рішення посилання на ст. ст. 150, 156, 157 ЖК України; у решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1994 року до лютого 2009 року.
Сторони у справі фактично проживали з 2000 року в домоволодінні АДРЕСА_1 в обладнаному під житло сараї-гаражі-літній кухні літ. «Б».
Відповідач зареєстрований за вказаною адресою з 1997 року, позивачка ОСОБА_1 з 2007 року, а їх донька ОСОБА_2 з 2001 року, однак в зв'язку з навчанням була знята з реєстрації на період навчання й зареєстрована у м. Полтаві.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що колишні члени сім'ї власника будинку зберігають за собою право користування жилим приміщенням, зазначивши, що позивачка ОСОБА_2 у добровільному порядку знялася з реєстрації у спірному будинку й виїхала на інше місце проживання.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, частково погодився з такими висновками при цьому послався на те, що сам по собі факт реєстрації ОСОБА_2 за місцем навчання правового значення не має й не пов'язаний з її правом користування спірним жилим приміщенням.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Так, відповідно до ст. ст. 64, 65 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Отже, виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.
Таким чином, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.
Як вбачається з матеріалів справи й спірні об'єкти нерухомості в установленому законом порядку в експлуатацію не введені та не зареєстровані, до об'єктів житлового фонду не відносяться.
У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, не встановив статус спірного домоволодіння з урахуванням доводів відповідача про те, що він сам тимчасово мешкає в сараї-гаражі, що є допоміжною спорудою, оскільки жилий будинок незавершений будівництвом, не визначили, які саме правовідносини виникли між сторонами, виходячи із встановлених фактичних обставин, та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Не встановлено належність обраного позивачем способу захисту прав та його відповідність правовідносинам, що виникли між сторонами.
Крім того, судами попередніх інстанцій належним чином не мотивовано висновків щодо наявності правових підстав для вселення позивачів в нежилі приміщення, з урахуванням їх позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні саме жилим приміщенням та вселення до жилого приміщення.
Отже, суди в достатньому обсязі визначилися із правовідносинами, що виникли між сторонами у даній справі та не дали їм належної оцінки, з урахуванням норм матеріального права, якими регулюються дані правовідносини. Висновки судів щодо можливості застосування саме обраного позивачем способу захисту прав належним чином не мотивовані.
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.
За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11 березня 2013 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2013 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.С. Висоцька
Судді: М.К. Гримич
О.А. Матвєєва
В.О.Савченко
О.В. Умнова