21 серпня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Горелкіної Н.А.
суддів: Іваненко Ю.Г., Мартинюка В.І.,
Наумчука М.І., Парінової І.К.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 4 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2013 року,
У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ сумісного майна подружжя. Зазначав, що перебуваючи у шлюбі з 28 квітня 1979 року по 8 грудня 2009 року сторонами придбано торгівельний павільйон «ОСОБА_3», розташований за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на викладене, просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірного павільйону і провести його поділ.
Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 4 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що торгівельний павільйон «ОСОБА_3» не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Однак з такими висновками судів погодитися не можна.
Судами встановлено, що згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 шлюб між сторонами розірвано 8 грудня 2009 року.
З матеріалів справи вбачається, що 19 травня 2003 року між виконавчим комітетом Луганської міської ради та ОСОБА_4 було укладено договір оренди, за яким орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 9 квітня 2003 року за № 126/26 за плату передає земельну ділянку площею 0,0030 га за адресою: АДРЕСА_1 в межах, визначених проектом відведення земельної ділянки терміном на 10 років під розміщення (без права здійснення будівельних робіт) торговельного павільйону (некапітальна споруда).
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця № НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_4 з 17 вересня 2002 року зареєстрована як фізична особа-підприємець.
18 серпня 2003 року між ПП «ОВАКС-ЛТД» (виконавець) з однієї сторони та приватним підприємцем ОСОБА_4 (замовник) з іншої сторони було укладено договір, за яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання наступних робіт: виготовлення металевого кіоску, розміром 5000*6000*3000; ціна договору - 19450 грн.
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.
Виходячи з наведеного, спільним майном подружжя може бути і майно, яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Суди при вирішення спору зазначеного не врахували, дійшли помилкового висновку, що торгівельний павільйон «ОСОБА_3» не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Та обставина, що торгівельний павільйон використовується для зайняття підприємницькою діяльністю одним із подружжя може бути врахована при обранні способу його поділу та виділенню цьому подружжю майна, із компенсацією іншому належної йому частки в ньому.
Суд апеляційної інстанції розглядаючи справу в апеляційному порядку всупереч вимогам ст. 303 ЦПК України допущених судом першої інстанції порушень не усунув.
За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки допущені судами порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 303 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 4 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.А. Горелкіна
Судді:Ю.Г. Іваненко В.І. Мартинюк М.І. Наумчук І.К. Парінова