Ухвала
іменем україни
14 серпня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Висоцької В.С.,
суддів: Гримич М.К., Дербенцевої Т.П., Савченко В.О., Умнової О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Коростеня в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 лютого 2013 року,
У листопаді 2010 року прокурор м. Коростеня в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зазначав, що між банком та ОСОБА_1 24 березня 2008 року було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 15 000 грн. зі сплатою за його користування 24% річних строком на 36 місяців.
У забезпечення виконання зобов'язань боржника за вказаним договором з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договори поруки.
Посилаючись на неналежне виконання умов кредитного договору, що призвело до виникнення кредитної заборгованості, прокурор м. Коростеня просив розірвати кредитний договір від 24 березня 2008 року та стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 993,58 грн.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 лютого 2013 року, позов задоволено. Розірвано кредитний договір, укладений 24 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1; стягнуто з усіх відповідачів в солідарному порядку на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитом в сумі 15 993,58 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції,з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.
Судом установлено, що 24 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на суму 15 000 грн. зі сплатою 24% річних за користування кредитними коштами строком на 36 місяців.
У той же день з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори поруки.
24 жовтня 2008 року позичальник уклала з банком додаткову угоду про підвищення процентної ставки за користування кредитом до 26% річних.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Крім того, згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно вимог вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, підставою для припинення договору поруки може бути як здійснення без згоди поручителя зміни основного зобов'язання, яке забезпечене порукою, у даному випадку це збільшення процентної ставки за користування кредитом, про що зазначав відповідач, так й не дотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя.
У п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.
Відповідно до пункту 24 постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Так, заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначав про те, що банком пропущено, встановлений законодавством строк звернення з вимогою до поручителів, крім того збільшення відсоткової ставки за користування кредитом, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, відбулося бей його згоди.
Однак, суди попередніх інстанції на порушення вимог ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, доводів сторін належним чином не перевірили, не з'ясували за яких обставин відбулося підвищення процентної ставки за користування кредитом й відповідно не визначилися з тим чи припинена дія поруки у зв'язку зі зміною зобов'язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.
Суди обох інстанцій взагалі не дослідили умови кредитного договору та договорів поруки, не з'ясували коли саме поручителі отримала письмову вимогу банку про дострокове повернення кредиту та якими доказами це підтверджується й відповідно належним чином не визначилися з датою спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання.
Між тим, з'ясування зазначених обставин має суттєве значення для вирішення питання про дію чи припинення дії договору поруки та для правильного вирішення спору.
Також стягуючи з боржника і двох поручителів у солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, суди помилково не взяли до уваги того, що в даному випадку поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки.
За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи й є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 лютого 2013 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.С. Висоцька
Судді: М.К. Гримич
Т.П. Дербенцева
В.О.Савченко
О.В. Умнова