23 лютого 2009 року № 22а-5108/08/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Шавеля Р.М.,
суддів Пліша М.А. та Стародуба О.П.,
при секретарі - Романишин О.Р.,
з участю осіб:
від позивача - Карпин Я.С., довіреність № 4335/9/10-008 від 16.02.2009р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу
за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова
напостанову господарського суду Львівської обл. від 24.12.2007р. у справі № 3/336А/5015
за позовомДержавної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова
доПриватного підприємства «Львівпродгурт» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфалайнком»
провизнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків, передбачених ст.208 Господарського кодексу України,-
В С Т А Н О В И Л А:o:p>/o:p>
12.11.2007р. позивач Державна податкова інспекція /ДПІ/ у Залізничному районі м.Львова звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсним господарське зобов'язання, що виникло між Приватним підприємством /ПП/ «Львівпродгурт» та Товариством з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Альфалайнком» на підставі договору № 2 від 17.01.2005р.; застосувати юридичні наслідки, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу /ГК/ України, за наявністю умислу у ТзОВ «Альфалайнком», а саме зобов'язати останнього повернути ПП «Львівпродгурт» все одержане ним в результаті виконання оспорюваного господарського зобов'язання, а з ПП «Львівпродгурт» стягнути в дохід держави 608214 грн. (а.с.6-8).
Постановою господарського суду Львівської обл. від 24.12.2007р. у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.96-98).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив позивач ДПІ у Залізничному районі м.Львова, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та ухвалити нове рішення, яким задоволити заявлений позов (а.с.102-104).
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що судом не враховано норми ст.67 Конституції України та ст.207 ГК України, а також невиконання відповідачем ТзОВ «Альфалайнком» обов'язків щодо подачі податкової звітності та сплати податків у встановленому порядку.
Оспорювані господарські зобов'язання фактично спрямовані на приховування від оподаткування доходів ТзОВ «Альфалайнком», під час господарських операцій з своїм контрагентом цей відповідач не відображав належним чином податкові зобов'язання по податку на додану вартість /ПДВ/, тому в його діях очевидною є наявність умислу щодо несплати належних сум податків, а отже й мети на заподіяння значної шкоди інтересам держави і суспільства, порушення основних принципів існуючого суспільного ладу.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції достовірно встановлено, що під час проведення податковим органом планової документальної перевірки ПП «Львівпродгурт»був виявлений факт проведення протягом січня-травня 2005 року господарських операцій з ТзОВ «Альфалайнком», який за вказаний період не подавав податкової звітності і не сплачував належних сум податків (а.с.42-53, 54-55).
Як слідує з матеріалів справи, між відповідачами був укладений договір № 2 від 17.01.2005р. на поставку товарів в асортименті, в рамках якого ТзОВ «Альфалайнком» поставило ПП «Львівпродгурт» товари на загальну суму 608214 грн. (а.с.57-58).
На суму придбаних товарів ПП «Львівпродгурт» отримав від ТзОВ «Альфалайнком» податкові накладні, суми ПДВ по яких були включені ПП «Львівпродгурт» до складу податкового кредиту, та відповідають даним податкової декларації з ПДВ цього відповідача за січень-травень 2005 року (а.с.59-72).
Згідно даних ДПІ у Дніпровському районі м.Києва (лист № 2187/7/23-109 від 06.04.2007р.) відповідач ТзОВ «Альфалайнком» подав декларації з ПДВ за січень і лютий 2005 року без показників податкових зобов'язань і податкового кредиту; за березень 2005 року: податкові зобов'язання - 17213 грн., податковий кредит - 16959 грн., за квітень 2005 року: податкові зобов'язання - 8361 грн., податковий кредит - 8030 грн., за травень 2005 року: податкові зобов'язання - 13631 грн., податковий кредит - 13224 грн. Останню декларацію вказаний відповідач подав за липень 2005 року: податкові зобов'язання - 6587 грн., податковий кредит - 6280 грн. (а.с.56).
Зміст позовних вимог ДПІ у Залізничному районі м.Львова полягає у визнанні недійсним господарського зобов'язання між відповідачами, оскільки таке не відповідає вимогам закону і вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та в застосуванні наслідків, передбачених ст.208 ГК України, при наявності умислу в однієї із сторін, - у ТзОВ «Альфалайнком», який до податкового органу не звітується, не сплачує встановлені законом податки, його місцезнаходження не встановлено (а.с.6-8).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що податковим органом не наведено обставин, які б достовірно підтверджували те, що відповідач ТзОВ «Альфалайнком»при здійсненні операцій по реалізації товарів мав намір (умисел) на порушення інтересів держави та суспільства.
Покликання позивача про відсутність звітування ТзОВ «Альфалайнком»перед податковим органом як однієї з підстав визнання недійсним господарського зобов'язання слід вважати хибним, оскільки сама по собі неподача податкової звітності не може бути підставою для визнання договору таким, що укладений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
При цьому під час розгляду справи достовірно з'ясовано, що відповідачі на момент виникнення спірних зобов'язань були зареєстрованими суб'єктами підприємницької діяльності та внесеними до Єдиного державного реєстру, мали свідоцтва платників податку на додану вартість, тобто були наділені ознаками правоздатних платників податків (а.с.9-18, 21, 23-38, 40, 41).
На момент прийняття рішення господарським судом відомості про вказаних платників податків не були виключені з Єдиного державного реєстру (а.с.19-20, 39).
Сам по собі договір № 2 від 17.01.2005р. на поставку товарів не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства; предмет поставки не виключений законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його реалізації.
Для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами ТзОВ «Альфалайнком»встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Сама ж несплата податків однією із сторін господарського зобов'язання не може вважатися підтвердженням мети цього відповідача при укладенні та виконанні виниклого зобов'язання на ухилення від сплати податків. При цьому порушення правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а не визнання недійсним господарського зобов'язання.
В частині застосування адміністративно-господарських санкцій, суд першої інстанції вірно виходив з того, що санкції, які передбачені ч.1 ст.208 ГК України, не можуть застосовуватися лише за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією із сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що санкції, які передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, тому відносяться до адміністративно-господарських та відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України.
Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України, а саме не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Спірне господарське зобов'язання було вчинено відповідачами протягом січня-травня 2005 року, а позов подано позивачем до суду лише 12.11.2007р., що свідчить про пропуск строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобов'язання.
Додатково колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.
Якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності та не звітувався перед податковими органами.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;
3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Як вбачається з обставин справи, судом апеляційної інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочину та його виконання відповідачі мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.
Умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.
Оскільки позивачем не представлено доказів притягнення посадових осіб відповідачів до кримінальної відповідальності, то доводи апелянта про наявність у відповідачів при укладанні спірного договору мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, колегія суддів визнає безпідставними.
Окрім того, сторонами не представлено, а судом не здобуто доказів того, що ПП «Львівпродгурт» та ТзОВ «Альфалайнком» на момент апеляційного розгляду справи є ліквідованими та виключені із Єдиного державного реєстру.
Отже, представленими доказами податковим органом в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено недійсності господарського зобов'язання, через що заявлений позов є необґрунтованим, а тому не підлягає до задоволення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова на постанову господарського суду Львівської обл. від 24.12.2007р. залишити без задоволення, а вказану постанову господарського суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.
Суддя-доповідач: Р.М.Шавель
Судді: М.А.Пліш
О.П.Стародуб