Іменем України
21 серпня 2013 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.
при секретарі ЧЕЙПЕШ С.І.
за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки Виконавчий комітет Болехівської міської ради Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 20 травня 2013 р., -
ОСОБА_1 11.03.2013 р. звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, мотивуючи наступним. Сторони 13.11.2008 р. уклали шлюб, який виявився невдалим і був розірваний у жовтні 2010 р. Під час шлюбу у сторін в Чеській Республіці у м. Празі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3. Оскільки відповідач не надавав коштів на утримання дитини, рішенням Болехівського міського суду від 21.05.2010 р. з нього стягнуті аліменти у розмірі 500,00 грн. щомісячно на утримання сина, відповідач їх не сплачував і лише 27.02.2013 р. його мати сплатила позивачці заборгованість за аліментами сина. Ще під час формального перебування у шлюбі, але вже під час роздільного проживання відповідач у м. Празі попросив дати сина на прогулянку, а коли повернувся, то був у стані алкогольного сп'яніння та загубив ковдру з коляски, якою позивача прикривала дитину в холодну погоду. З часу розірвання шлюбу і досі відповідач, знаючи, де позивачка проживає в м. Празі, жодного разу не відвідав її з дитиною, не надавав матеріальної допомоги, не поздоровив сина з днем народження, не цікавився та не опікувався ним, не платив аліменти.
27.01.2012 р. позивачка уклала шлюб із ОСОБА_3, у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5. Син ОСОБА_3 називає другого чоловіка позивачки батьком, любить його, а свого біологічного батька ОСОБА_2 - не пам'ятає. Другий чоловік позивачки займається вихованням ОСОБА_3, хоче його всиновити, що сприятиме гармонійному розвитку дитини та сім'ї.
Виконком Болехівської міської ради як орган опіки та піклування дав висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_3, оскільки він ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання дитини.
Посилаючись на ці обставини, на положення ст. 164 СК України, позивачка просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1
Рішенням Міжгірського районного суду від 20.05.2013 р. у позові відмовлено.
Позивачка, посилаючись на ті самі обставини, якими обґрунтовувався позов, порушує в апеляції питання про скасування рішення суду та задоволення позову. Вказує на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Крім того, зазначає, що відповідач, знаючи про судовий процес, все одно не навідався до сина, чим підтверджує, на її думку, факт ухилення від обов'язку з виховання дитини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: позивачки - адвоката ОСОБА_7, який апеляцію підтримав, відповідача - ОСОБА_3, який апеляцію не визнав, розглянувши відповідно до ст. 305 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності. Висновки суду вірні, відповідають обставинам справи, вимогам закону та ґрунтуються на доказах і матеріалах справи, яким дано вірну оцінку.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, розірвання якого зареєстровано 16.12.2010 р. у Відділі РАЦС Болехівського міськуправління юстиції Івано-Франківської області (а.с. 8). У шлюбі в м. Празі, Чеська Республіка, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 (а.с. 5-7), який після розірвання шлюбу проживає з позивачкою. 27.01.2012 р. позивачка уклала новий шлюб із ОСОБА_3, у цьому шлюбі в м. Празі ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 (а.с. 9-10). Рішенням Болехівського районного суду Івано-Франківської області від 21.05.2010 р. з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 (а.с. 11), відповідач мав заборгованість з їх сплати, яка 27.02.2013 р. була погашена його матір'ю в сумі 6500,00 грн. (а.с. 13).
Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на невиконання відповідачем батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_3, а також вказувала на бажання її другого чоловіка всиновити цю дитину. На підтвердження доводів позову був поданий висновок Виконкому Болехівської міської ради як органу опіки та піклування, затверджений рішенням Виконкому від 26.02.2013 р. № 56, про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 (а.с. 14-16). Як убачається зі змісту висновку, він був складений тільки зі слів матері, яка повідомила, що ОСОБА_2 участі у вихованні сина не бере, не надає йому матеріального утримання, не вітає з днем народження, не дарує подарунків, не спілкується з сином, не зустрічається, не телефонує йому тощо. Орган опіки та піклування зробив висновок про ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків по вихованню сина.
В апеляційному суді представники сторін визнали, що як позивачка, так і відповідач давно фактично проживають і працюють у Чеській Республіці, до України приїжджають хіба що кілька разів на рік та перебувають тут загалом по кілька тижнів у році. Дитина народилася і проживає в м. Празі, відвідує там дошкільний заклад. Ці обставини враховуються за правилами ст. 61 ч. 1 ЦПК України, вони узгоджуються з іншими обставинами справи, визнавалися в суді першої інстанції та свідчать про фактичне проживання сторін протягом більшої частини року в іншій державі. Отже, попри те, що сторони та дитина є громадянами України (ст.ст. 3, 6, 7 Закону України «Про громадянство України»), а місце проживання батьків зареєстроване в Україні, факти і обставини, які є предметом доказування в справ, реальні правовідносини, що виникли між сторонами, мають місце в Чеській Республіці.
В силу вимог ст. 2 ч.ч. 1, 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право» (Закон № 2709-IV). Відповідно до ст. 1 ч. 1 п. 2 Закону № 2709-IV, іноземний елемент це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, в тому, що юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, при цьому, мають вищу юридичну силу стосовно законодавства України (ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 3 Закону № 2709-IV, ст. 13 СК України).
Закон № 2709-IV визначає, що права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (ст. 4 ч. 1, ст. 16 ч. 1, ст. 66 ч. 1). Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, ратифікований Законом України від 10.01.2002 р. № 2927-III, із змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 14.09.2007 р., ратифікованим Законом України від 04.06.2008 р. № 318-VI, встановлює правила, за якими правовідносини між батьками і дітьми регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина; якщо це найбільше відповідає інтересам неповнолітньої дитини, ці правовідносини можуть регулюватися законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає дитина; компетентним виносити рішення щодо правовідносин між батьками і дітьми є як суд тієї Договірної Сторони, на території якої проживає дитина на час порушення справи, так і суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина (ст. 33 ч.ч. 1, 2).
З огляду на викладене та оскільки з правової позиції позивачки не випливає, а у справі - не встановлено протилежне, у даному випадку особистим законом фізичних осіб (батьків і дитини) є право України, громадянами якої вони є. Цей особистий закон та підсудність справи були обрані й позивачкою, яка пред'явила до суду України позов із підстав, передбачених СК України. Така позиція не суперечить вищезгаданому Договору, узгоджується із нормами Закону № 2709-IV, в т.ч., із ст. 77 ч. 1 п. 2.
Мати, батька може бути позбавлено батьківських прав тільки з вичерпного переліку підстав, визначених частиною першою статті 164 СК України, зокрема, якщо відповідний із батьків: не забрав дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляв щодо неї батьківського піклування; ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (ст. 164 ч. 1 п.п. 1, 2). При розгляді судом спору щодо позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим (ст. 19 ч.ч. 4-6 СК України). Передбачається, що такий висновок повинен бути обґрунтованим, об'єктивним, умотивованим, враховувати істотні для справи обставини, обом батькам мають бути забезпечені рівні права на висловлення своєї позиції.
Правилами опіки та піклування, затвердженими спільним наказом Держкомсім'ї України, МОЗ України, Міносвіти України та Мінпраці України від 26.05.1999 р. № 4/166/131/88 (реєстрація в Мінюсті України від 17.06.1999 р. за № 387/3680), органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад (п. 1.3.).
Висновок Виконкому Болехівської міської ради як органу опіки та піклування вимогам закону не відповідає. Позиція цього органу в справі, що висловлена у листі від 05.04.2013 р. № 911/02.1-16/13 (а.с. 34-35), є повторенням змісту висновку. Висновок є однобічним, даних про об'єктивну перевірку звернення ОСОБА_1 у справі немає, відповідні факти за результатами такої перевірки - не встановлювалися. Оскільки інші органи не наділені правом вирішення таких питань та дачі висновків щодо доцільності позбавлення особи батьківських прав, ці дії повинні бути вчинені саме органом опіки та піклування, для чого останній не позбавлений права, з урахуванням положень ст.ст. 10, 13 СК України, використовувати як міжнародно-правові механізми для забезпечення виконання своїх обов'язків, так і механізми, що випливають з повноважень, зокрема, консульських установ (консулів) України (Глава VI Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994 р. № 127/94, Розділ 8 Правил опіки та піклування тощо).
За встановлених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з висновком органу опіки та піклування, а також обґрунтовано відхилив як доказ показання нинішнього чоловіка позивачки, саме по собі прихильне ставлення якого до дитини та бажання її всиновити не є достатньою підставою та доводом для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини. Заборгованість за аліментами позивачці теж була сплачена. Суд вірно виходив з того, що позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дитини може мати місце у крайньому випадку, якщо повністю відсутня можливість зберегти такий зв'язок між батьком і дитиною та за умови доведеності винної поведінки особи, урахування даних, що її характеризують, інших конкретних обставин, що мають значення у справі, а позивачка не довела наявності фактів, що слугували б підставою для задоволення позову. Судом правильно застосовані положення ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України щодо змагальності цивільного процесу, обов'язку доказування, яке не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відтак, рішення ухвалено судом із дотриманням норм матеріального права, положень ст.ст. 212-215 ЦПК України, доводи апеляції законності рішення не спростовують, тому на підставі ст. 308 ЦПК України скаргу слід відхилити, рішення суду - залишити без змін
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Міжгірського районного суду від 20 травня 2013 р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді