Головуючий у 1 інстанції Ткаченко Л.В. Доповідач Біляєва О.М.
Категорія 5
07 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Біляєвої О.М.,
суддів Мальованого Ю.М., Папоян В.В.,
при секретарі Сачко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, орган опіки та піклування виконавчого комітету Калінінської районної у м. Донецьку ради, - про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Головного управління благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, орган опіки та піклування виконавчого комітету Калінінської районної у м. Донецьку ради, - про визнання недійсним договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 03 червня 2013 року,
У вересні 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 пред'явили позов до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вони на підставі договору дарування від 18 січня 2012 року є співвласниками квартири АДРЕСА_1
У квартирі зареєстрована і проживає відповідач ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_6, які не є членами їх сім'ї.
Проживання відповідача з дитиною є перешкодою у здійсненні ними права користування та розпорядження майном.
Позивачі просили усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні спірною квартирою, зняти з реєстрації та виселити ОСОБА_3 та її дитину ОСОБА_7
У листопаді 2012 року ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_5 про визнання недійсними договору дарування та свідоцтва про право власності на квартиру, посилаючись на те, що вона з дитиною проживає і зареєстрована у спірній квартирі, яку в 2011 році відповідач приватизувала без її згоди, тобто з порушенням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Договір дарування квартири 18 січня 2012 року укладений з порушенням вимог ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних і безпритульних дітей", оскільки згода на укладення правочину органом опіки та піклування не надавалась.
Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 15 лютого 2013 року залучено співвідповідачем Головне управління благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради.
Ухвалою того ж суду від 18 квітня 2013 року залучена до участі у справі третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 03 червня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено, зустрічний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування скарги апелянти зазначили, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки спірна квартира є кооперативною. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд не врахував, що вони є власниками квартири, відповідач не є членом їх сім'ї; проживання ОСОБА_3 з дитиною порушує їх право власності.
У судовому засіданні ОСОБА_5, її представник ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.
Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 просила задовольнити апеляційну скаргу.
Інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калінінської районної у м. Донецьку ради подав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
Згідно з пп. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при приватизації спірної квартири ОСОБА_5 порушила вимоги ст.ст. 18, 20 , 21 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
У силу ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником (чч. 2, 3 ст. 384 ЦК).
Член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.
Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1, є кооперативною.
Цей факт підтверджується листом Управління комунальних ресурсів (ас. 83), довідкою житлово-будівельного кооперативу "Мир-21" про внесення у 1979 році пайового внеску в повному розмірі ОСОБА_9 й ОСОБА_10, тобто батьками апелянтів. ОСОБА_3 у судовому засіданні також визнала факт, що спірна квартира є кооперативною.
Згідно з Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон № 2482-XII), який застосував суд при вирішенні справи, цей Закон визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності. Тобто до спорів щодо права власності на кооперативну квартиру не підлягає застосуванню.
Проте суд першої інстанції, визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 19 грудня 2011 року Головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради ОСОБА_5 (ас. 105), зазначені обставини та вимоги закону залишив поза увагою.
Відтак позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання вказаного свідоцтва про право власності недійсним з підстав порушення вимог частини 2 ст. 8 Закону № 2482-XII, якою передбачена передача займаних квартир (будинків) в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, не підлягають задоволенню.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 319 ЦК України наголошує, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Враховуючи, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно була власником спірної кооперативної квартири, вона скористалась законним правом щодо розпорядження своїм майном, подарувавши 18 січня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі за № 115 (ас. 10-11).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК).
Згідно зі ст. 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Отже за змістом цих норм закону попередній дозвіл органів опіки та піклування необхідний для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, батьками або особами, які їх замінюють.
Як установлено судом, власник ОСОБА_5 не відноситься до кола цих осіб.
За таких обставин та з урахуванням норм закону щодо захисту права власності попередній дозвіл органів опіки та піклування для вчинення правочину щодо розпорядження своїм майном не потрібен.
За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Оскільки права членів сім'ї колишнього власника є похідними від прав власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням.
Відтак власники спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпоряджання своїм майном шляхом виселення ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, які є членами сім'ї колишнього власника.
За змістом ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку з тим, що рішенням суду задоволені вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_3 з дитиною права користування жилим приміщенням, вимоги про зняття з реєстрації є зайвими.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, зробив висновки, що не відповідають обставинам справи; не визначився з характером спірних правовідносин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів скасовує оскаржене рішення, частково задовольняє позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2, у задоволенні зустрічного позову відмовляє.
Керуючись ст.ст.307, 309, 314-316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 03 червня 2013 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення задовольнити частково.
Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1, ОСОБА_2 власністю квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 разом з дитиною ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді