04 червня 2013 року м. Київ К/9991/10213/12
К/9991/48522/12
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Мороз Л.Л., Горбатюка С.А.,
здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області (далі також - Управління) про перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_4 на постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 30 липня 2009 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2011 року та Управління на ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2012 року,
установив:
Звернувшись у листопаді 2006 року до суду з позовом до Управління, а також управління праці та соціального захисту населення Міжгірської райдержадміністрації Закарпатської області (далі - УПСЗН), ОСОБА_4 зазначала, що з 1967 року працювала на посаді шкільного бібліотекаря загальноосвітньої школи 1-3 ступеня і з 1 вересня 2000 року їй призначено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 пенсію за вислугу років. Із вересня 2003 року виплату зазначеної пенсії було припинено як безпідставно призначену у 2000 році. Позивач просила суд стягнути з Управління і УПСЗН солідарно 16883,83 гривні як втрачений нею внаслідок звільнення у 2000 році з посади бібліотекаря (у зв'язку з виходом на пенсію) заробіток, який вона не одержала після незаконного призначення їй пільгової пенсії та наступного припинення виплати цієї пенсії; стягнути з Управління і УПСЗН солідарно 4000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним призначенням їй пільгової пенсії та наступним припиненням її виплати; зобов'язати Управління здійснити перерахунок розміру призначеної їй пенсії за віком виходячи з розміру втраченого нею заробітку бібліотекаря загальноосвітньої школи 1-3 ступеня в період із 1 вересня 2000 по 1 вересня 2005 року.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2007 року скасовано рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 15 грудня 2006 року про відмову в задоволенні позову з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2007 року цю справу відповідно до положень статей 32, 22 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) передано на розгляд Воловецького районного суду Закарпатської області.
У серпні 2007 року ОСОБА_4 подала до суду заяву з вимогою про визнання нечинним розпорядження Управління від 23 вересня 2003 року № 107405 (далі - Розпорядження № 107405) про припинення виплати їй пенсії за вислугу років, стягнення з відповідача зазначених раніше 16883,83 гривні втраченого заробітку та відшкодування 4000 гривень моральної шкоди.
Постановою Воловецького районного суду Закарпатської області від 5 вересня 2007 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2008 року, позов задоволено: визнано нечинним Розпорядження № 107405, зобов'язано Управління здійснити виплату позивачці пенсії за вислугу років із вересня 2003 по липень 2005 року, стягнуто з Управління на користь ОСОБА_4 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди та понесених судових витрат (судовий збір).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2009 року зазначені судові рішення скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У подальшому позивач остаточно уточнила позовні вимоги (т.1, а.с. 231- 232) та просила визнати протиправним і скасувати Розпорядження № 107405, зобов'язати Управління провести перерахунок та виплату пенсії за період із 1 вересня 2003 року по 20 липня 2005 року, стягнути з відповідача на її користь 4000 гривень на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Постановою Воловецького районного суду Закарпатської області від 30 липня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволено частково: Розпорядження № 107405 визнано протиправним і скасовано, зобов'язано пенсійний орган провести перерахунок і виплатити позивачеві пенсію за період із 1 вересня 2003 року по 20 липня 2005 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 грудня 2011 року зазначене рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове рішення
- про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2012 року, відмовлено в задоволенні поданої у лютому 2012 року заяви Управління про поворот виконання постанов Воловецького районного суду Закарпатської області від 5 вересня 2007 року та від 30 липня 2009 року, згідно з якими на Управління покладався обов'язок здійснити нарахування та виплату позивачеві пенсії за період, зазначений у позові.
Судом касаційної інстанції поновлено пропущений позивачем з поважної причини строк на касаційне оскарження нею постанови апеляційного суду від 5 грудня 2011 року.
У касаційних скаргах:
позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права як судом першої інстанції при розв'язанні спору в частині відмови в задоволенні позовних вимог, так і апеляційним судом при ухваленні ним рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, просить скасувати постанову обласного суду від 5 грудня 2011 року та змінити постанову суду першої інстанції від 30 липня 2009 року шляхом ухвалення рішення про задоволення позову в повному обсязі;
відповідач, посилаючись на неправильність оскаржуваних ним ухвал судів попередніх інстанцій, просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нову ухвалу - про поворот виконання зазначених ним постанов суду першої інстанції.
Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі відсутні.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 у 1967- 2000 роках працювала на посадах бібліотекаря, завідуючої бібліотекою у загальноосвітній школі, з 1 вересня 2000 року їй призначено пенсію за вислугу років, яку позивач одержувала до вересня 2003 року. Виплату пенсії припинено згідно з Розпорядженням № 107405 як безпідставно призначену.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до положень пункту «е» статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) працівники освіти, спеціальний стаж яких, визначений за переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Постанова КМ № 909, Перелік відповідно), становить більше 25 років, мають право на пенсію незалежно від віку. Суд вважав, що посади бібліотекаря і завідуючої бібліотекою загальноосвітньої школи входять до Переліку, тому пенсія за вислугу років у 2000 році позивачці призначена правильно і не було підстав для припинення її виплати.
Апеляційний суд, скасовуючи зазначену постанову суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, правильно з урахуванням статті 55 Закон № 1788-ХІІ застосував положення наведеної вище Постанови КС від 4 листопада 1993 р. № 909 та Порядку і дійшов умотивованого висновку про помилковість рішення суду першої інстанції в цій частині. За змістом цих нормативно-правових актів їх положення поширюються на завідуючих та бібліотекарів бібліотек зі статусом окремого закладу (установи), а не підрозділу зокрема загальноосвітньої школи.
Відповідно до вимог статті 220 КАС суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Що стосується вимоги Управління про поворот виконання судових рішень, у подальшому скасованих, то суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що у цій справі виконано постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 5 вересня 2007 року, яку скасовано ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2009 року. Постанова Воловецького районного суду Закарпатської області від 30 липня 2009 року не виконувалася.
На підставі положень частини третьої статті 265 КАС щодо річного строку подання заяви про поворот виконання рішення та статті 266 цього Кодексу щодо підстав, за яких поворот виконання судового рішення не допускається, судами правильно відмовлено в задоволенні заяви Управління.
Із матеріалів справи та змісту касаційних скарг не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що судами порушено норми процесуального права.
Якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 КАС відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Касаційні скарги ОСОБА_4 та Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області відхилити і залишити без змін постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 30 липня 2009 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2011 року, ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2012 року.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді