06 серпня 2013 року м. Київ В/800/3328/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Голубєвої Г.К.
Суддів: Маринчак Н.Є.
Приходько І.В.
Рибченка А.О.
Степашка О.І.,
перевіривши заяву Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.06.2013 року у справі № 2а-3446/10/1270 (К-30417/10 - номер справи у Вищому адміністративному суді України) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії, стягнення податку на додану вартість, -
Ленінська об'єднана державна податкова інспекція у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.06.2013 року у названій справі.
Згідно статті 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.
Відповідно приписів статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.06.2013 року заявник посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме - пункту 1.8 ст. 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
В обґрунтування своїх вимог заявник додає копії рішень Вищого адміністративного суду України від 16.06.2011 року у справі № К-20531/08 та від 22.07.2010 року № К-15851/07, в якому, на його думку, згадані норми права застосовано інакше, ніж у даній справі.
Колегія суддів вважає за правильне відмовити у допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України судового рішення зважаючи на таке.
У справі, щодо якої подано заяву, підставою для зменшення бюджетного відшкодування слугували висновки перевірки про відсутність факту підтвердження зустрічними перевірками фактичної сплати до бюджету податку на додану вартість одним з постачальників товару у ланцюгу постачання. Судом касаційної інстанції, враховуючи обставину щодо реальності господарських операцій по постачанню нафти, було підтверджено висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що при визначенні податкового кредиту та від'ємного значення з податку на додану вартість позивач діяв у межах пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.4.5 п. 7.4 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України Я»Про податок на додану вартість», які визначають порядок формування податкового кредиту та порядок визначення та отримання суми бюджетного відшкодування, що узгоджується з практикою Верховного Суду України.
Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування з зазначених вище підстав.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.
Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі №21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення наголосив на тому, що такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
В іншій постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначено про правильність висновків судів про те, що за змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Верховний Суд України вказав, що така позиція касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні положень підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06), в якій Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Частина перша статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує суди привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Зважаючи на викладене, підстав для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі немає.
Керуючись ст.ст. 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити Ленінській об'єднаній державній податковій інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області в допуску справи для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.06.2013 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Голубєва Г.К.
Судді Маринчак Н.Є.
Приходько І.В.
Рибченко А.О.
Степашко О.І.