Справа № 22-а-9998/08 р. Головуючий у першій інстанції: Тетервак Н.А.
Доповідач: Саприкіна І.В.
08 січня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Дурицької О.М., Маслія В.І.,
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1та Управління праці і соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації на постанову Іванківського районного суду Київської області від 27.11.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці і соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов'язання виплатити недоплачені допомоги в зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва, щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення та допомогу інваліду 2-ї групи, -
ОСОБА_1 звернувся до Іванківського районного суду Київської області з адмінпозовом до Управління праці і соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання виплатити недоплачені допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва за період з вересня 2006 року по вересень 2007 року в сумі 1946 грн. 80 коп., щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік в сумі 1755 гривень та допомогу інваліду 2 групи в сумі - 2888 гривень.
Постановою Іванківського районного суду Київської області від 27.11.2007 року позов задоволено частково: визнано дії УПСЗН Іванківської РДА щодо відмови у виплаті компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати та допомоги інвалідам війни з розміру прожиткового мінімуму - неправомірними та зобов'язано відповідача виплатити ОСОБА_1 недоплачену компенсацію у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва за період з жовтня 2006 року по вересень 2007 року в сумі - 1946,80 грн. та щорічну разову допомогу як інваліду війни 2-ї групи в розмірі 2888гривень, всього виплатити - 4834,80 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач та відповідач подали апеляційні скарги. ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та постановлення нової про задоволення позову повністю. В свою чергу, УПСЗН ставить питання в своїй скарзі про скасування рішення в частині задоволення позову та постановлення нового про відмову в позові в повному обсязі. В своїх апеляційних скаргах апелянти посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення у відповідних частинах, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Матеріали справи містять довідку Іванківського ВУЖКГ № 926 від 10.10.2007 року, у відповідності до якої ОСОБА_1 проживає в смт. Іванків Київської області.
Також з копії паспорта позивача (серія НОМЕР_1) вбачається, що його місцем проживання є смт. Іванків вул. Толочина. Дата реєстрації - 1990 рік.
Виходячи з приписів постанови КМ УРСР від 23.07.1991 року № 106, смт. Іванків віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, апеляційна інстанція не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що позивач може претендувати на виплату йому щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва, так як 1990 року по даний час проживає в смт. Іванків, що віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон) передбачено виплату компенсацію громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, в зоні гарантованого добровільного відселення - 40% від мінімальної заробітної плати.
Аналіз змісту ст. 37 Закону дає підстави стверджувати, що вказана компенсація громадянам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення виплачується в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати.
Позивач в своїй позовній заяві посилається на те, що відповідач виплачує вказану компенсацію, проте в іншому розмірі, що підтверджено довідкою Управління праці та соціального захисту населення від 24.10.2007 року № 01-1-1620, а саме: по 2 грн. 10 коп., щомісяця, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд першої інстанції при вирішенні спору прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, а тому задовольнив їх лише в частині визнання дій УПСЗН Іванківської РДА щодо відмови у виплаті компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати та допомоги інвалідам війни з розміру прожиткового мінімуму - неправомірними та зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 недоплачену компенсацію у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва за період з жовтня 2006 року по вересень 2007 року в сумі - 1946,80 грн. та щорічну разову допомогу як інваліду війни 2-ї групи в розмірі 2888гривень (всього виплатити: 4834,80 грн.). В решті позову відмовлено.
В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на те, що при виплаті компенсації УПСЗН керувалися Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік», Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», постановами Кабінету Міністрів України № 836 та № 562. Крім того, зазначає, що в ст. 62 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено: роз'яснення порядку застосування цього Закону покладено на Кабінет Міністрів України, рішення якого є обов'язковими
Колегія суддів не може прийняти такі доводи апелянта та приходить до висновку про правомірність посилання суду першої інстанції, в даному випадку, на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких: органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
З ст. 62 Закону слідує, що Кабінет Міністрів дає роз'яснення порядку застосування Закону, і аж ніяк не встановлює розмір компенсацій, чи змінює той, що вже вказаний в Законі.
Крім того, судова колегія не може не зазначити слідуюче:
Постановами КМ України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п. 6).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розміру компенсації громадянам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом, залишився зміст права на отримання компенсації. Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов для існування громадян, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, враховуючи те, що Постанова КМУ № 836 від 26.07.1996 року, згідно якої позивачу виплачено компенсацію у зв'язку з обмеження споживання продуктів місцевого виробництва, прийнята без урахування змін, щодо розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 2006-2007 роки, а також того, що Закони мають пріоритетну дію над урядовими нормативними актами, то позов в цій частині слід задовольнити: визнати дії управління праці та соціального захисту населенні Іванківської РДА незаконними та зобов'язати відповідача виплатити позивачу, недоплачену суму допомоги у зв'язку з обмеження споживання продуктів місцевого виробництва частково, за жовтень 2006-вересень 2007 року в розмірі 1946 грн. 80 коп., оскільки 25 грн. 20 коп. виплачено, то позивачу недоплачено 194б грн. 80 коп.
З приводу вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому недоплачені суми на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інваліду 2 групи, в задоволенні якої ОСОБА_1 було відмовлено, що оскаржується вже позивачем слід зауважити наступне.
Виходячи з положень ст. 48 Закону слідує, що щорічна допомога на оздоровлення, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії; учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-2 групи виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Позивач, посилаючись на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інвалідом 2 групи внаслідок аварії на ЧАЕС, ним не надано як суду першої, так і апеляційної інстанції доказів зазначеної обставини, а посвідчення (серія НОМЕР_2) свідчить лише про те, що ОСОБА_1І. має пільги для інвалідів війни. Будь-яке підтвердження того, що дана інвалідність пов'язана з аварією на ЧАЕС, в матеріалах справи відсутні.
Отже, судом першої інстанції зроблено правомірний висновок з приводу того, що позивач не довів свого права на одержання щорічної компенсації на оздоровлення, як особа, що потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС (учасник ліквідації чи інвалід), тобто наявності в нього права такої позовної вимоги, а тому в задоволенні позову в цій частині відмовлено цілком законно та обґрунтовано.
Крім того, позивач просив зобов'язати відповідача виплатити йому недоплачену допомогу до Дня Перемоги, яка виплачується, згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до 5 травня в сумі 2888 гривень.
Суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що дана вимога є обґрунтована та підтверджується копією посвідчення інваліда війни, а тому підлягає задоволенню.
Згідно довідки відповідача від 11.10.2007 року № 01 -1 -1621 ОСОБА_1 до 03 травня 2007 рік було виплачено 360 гривень, то виходячи з положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи пріоритетність закону на підзаконним актом, недопущення звуження обсягу прав громадян, позивач має право на виплату недоотриманої допомоги Дня Перемоги в сумі 2888 грн.
Наведене свідчить про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови Іванківського районного суду Київської області від 27.11.2007 року, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для її скасування.
У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, виходячи з положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що відповідачем зроблено не було.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про неправомірність дій відповідача, порушення Конституції та законів України. Отже, судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, обставини справи з'ясовані повно та об'єктивно, а тому підстав для його скасування не вбачається. За таких обставин апеляційні скарги ОСОБА_1та Управління праці і соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації на постанову Іванківського районного суду Київської області від 27.11.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці і соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов'язання виплатити недоплачені допомоги в зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва, щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення та допомогу інваліду 2-ї групи - підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
В задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 та Управлінню праці і соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації - відмовити.
Постанову Іванківського районного суду Київської області від 27.11.2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Судді: