Справа: № 22-а-8283/08 Головуючий у І інстанції - Зубков С.О.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
06 січня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Зайцева М.П. та Коваля М.П., при секретарі Кравченко Т.М., за участю апелянта та її представника ОСОБА_1., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Державного комітету України у справах національностей та міграцій про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2007 року у задоволення позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення умотивоване тим, що позивачем не доведено, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
З таким висновком не можливо не погодитьсь, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач через переслідування за релігійні переконання в Російській Федерації 30 липня 2004 року легально прибув в Україну, після чого 05 листопада 2004 року звернувся до відділу у справах національностей та міграції Дніпропетровської облдержадміністрації з проханням надати йому статус біженця, що підтверджується заявою про надання статусу біженця.
Відповідно до анкети від 26 жовтня 2004 року, заяви від 05 листопада 2004 року, реєстраційного листка від 05 листопада 2004 року та протоколу співбесіди від 11 листопада 2004 року ОСОБА_2. поїхала з Російської Федерації через переслідування за православну релігійну діяльність її чоловіка - ОСОБА_1, відмову ними від отримання ідентифікаційного коду. Також позивач посилається на неможливість працевлаштування після закінчення курсів підвищення кваліфікації вчителів, організованих Епархіальним управлінням православної культури, так як диплом вона не отримала в зв'язку з тим, що не змогла провести відкритий урок в школі. Крім того, позивач вказує, що при спробі поступити на роботу до дитячого садочка вислухала нарікання з приводу носіння головного платка.
Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграцій № 719 від 19 липня 2005 року заявнику було відмовлено в наданні статусу біженця в зв'язку з відсутністю цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про біженців», іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У розумінні абзацу другого ст. 1 Закону України «Про біженців» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
І лише на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця (ч. 5 ст. 14 Закону України «Про біженців»).
Пославшись на досліджені докази, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що рішення Державного комітету України від 19 липня 2005 року про відмову у наданні статусу біженців апелянту прийнято у відповідності до чинного законодавства, оскільки ним не доведено, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також не було надано жодних доказів стосовно переслідування органами влади Російської Федерації.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно дана правова оцінка обставинам у справі і не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий :
Судді:
Справа: № 22-а-8283/08 Головуючий у І інстанції - Фесюра М.В. Суддя-доповідач: Межевич М.В.
(вступна та резолютивна частини)
06 січня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Зайцева М.П. та Коваля М.П., при секретарі Кравченко Т.М., за участю апелянта та її представника ОСОБА_1., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Державного комітету України у справах національностей та міграцій про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити дії.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий :
Судді: