Справа № 22-а-10299/08 Головуючий у І інстанції - Дмитренко А.М.
Суддя-доповідач - Глущенко Я.Б.
28 січня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Бараненка І.І., Коротких А.Ю.,
при секретарі Токар М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2007 року, -
У жовтні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом, в якому просив, зокрема, стягнути з відповідача недоплачену суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, посилаючись на те, що він отримав допомогу на оздоровлення в значно нижчому розмірі, ніж це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2007 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2006 рік не підлягають задоволенню у зв'язку з безпідставністю заявленої вимоги.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1. є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом ІІ групи від захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, що підтверджується відповідним посвідченням.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що інвалідам ІІ групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у 2006 році у сумі 120,00 грн. з посиланням на Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяв у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік було зупинено на 2006 рік дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Тобто, в даному випадку були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги на оздоровлення.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.
Одночасно слід відмітити, що судом першої інстанції також зазначено про пропуск позивачем річного строку для звернення до суду, хоча це не стало основним мотивом прийняття рішення про відмову у позові.
Разом з тим, позивачем в апеляційні скарзі зазначено про своєчасність звернення до суду з адміністративним позовом.
Спростовуючи такі доводи апелянта, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З огляду на зміст зазначеної норми процесуального права, її положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд відмовляє у позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2007 року залишити без змін.
Повний текст ухвали виготовлений 02 лютого 2009 року року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 03 лютого 2009 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді: