Справа № 2-199/2012
Провадження № 22ц/779/1699/2013
Категорія 53
Головуючий у 1 інстанції Монташевич С.М.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
31 липня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Матківського Р.Й., Ясеновенко Л.В.
секретаря Петріва Д.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ Фабрика «Едельвейс» про стягнення заробітної плати за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 20 травня 2013 року,-
В січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ПАТ Фабрика «Едельвейс» про стягнення заробітної плати.
Рішенням Долинського районного суду від 20 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на корить держави 214,60 грн. судового збору.
На рішення суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а висновки та обставини, які суд вважав встановленими, не відповідають дійсним обставинам справи. Так, необґрунтованим є висновок суду про те, що він згідно наказу № 1/19 від 31.10.2002 року працював у відповідача столяром 4-го розряду з встановленням йому погодинної оплати праці за тарифною ставкою 1.21 грн. та відсутність доказів роботи за сумісництвом. При цьому суд не дав належної оцінки доказам, зокрема записам у трудовій книжці, поданням на пенсію, даними зошита реєстрації наказів про прийом на роботу за 2002 р., якими повністю спростовуються ці висновки суду та підтверджено його працевлаштування на фабрику слюсарем - столяром 5-го розряду.
Також апелянт вказує, що суд безпідставно вважав, що такі розбіжності в наказах про прийняття його на роботу в даті наказу та розряді, за яким він працював, не вплинули на розмір його заробітної плати. В той же час враховуючи, що робота спеціаліста 4-го розряду є менш оплачуваною ніж робота спеціаліста 5-го розряду, встановлення тарифної ставки останнього в розмірі 195 грн. та застосування коефіцієнту 1,56 (при 1,36 для робітників 4-го розряду) згідно Додатку № 1 Галузевої угоди між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, асоціацією «Укрлегпром» та Центральним Комітетом профспілки працівників текстильної та легкої промисловості України на 2003-2004 рр. ця різниця в грошовому еквіваленті становить 39 грн. Разом з цим необґрунтованим є висновок суду про те, що він відноситься не до працівників текстильної та легкої промисловості, а до місцевої промисловості, оскільки відповідач належних доказів не представив.
Крім того, суд не прийняв до уваги, що згідно даних Особового рахунку по заробітній платі за 2004 р. тільки в цьому році йому встановлено оклад 279 грн., тоді як в 2002-2003 рр. він працював з погодинною оплатою праці. Однак, за ці роки кількість відпрацьованих годин жодного разу не була меншою за норму. А отже суд прийшов до неправильного висновку про те, його середній заробіток залежав від кількості відпрацьованих годин і фактично за сумарним місячним розміром міг бути меншим від мінімальної заробітної плати. При цьому судом не враховано і тієї обставини, що в Особовому рахунку за 2004 р. є подвійне нарахування заробітної плати.
Також судом не дано правильної юридичної оцінки поясненням свідка ОСОБА_4 щодо переведення його в тому числі на 0,75 ставки, надання безоплатних відпусток, часткову оплату лікарняних тощо в зв'язку із відсутністю роботи на підприємстві, що жодними письмовими доказами не підтверджено.
Крім того, судом постановлено рішення за відсутності належних документів по заробітній платі за 2003-2004 рр., хоча ним заявлялось клопотання про їх витребування.
Не прийняв суд до уваги також і те, що фактично з ним проведено розрахунок тільки в листопаді 2002 року, що є підставою для виплати йому відповідної компенсації згідно поданого розрахунку. З цих підстав просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.
Представник ПАТ Фабрика «Едельвейс» в засідання апеляційного суду не з'явився будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано жодного доказу про порушення норм трудового законодавства при нарахуванні йому ЗАТ «Долинська фабрика «Едельвейс» заробітної плати, представлений ним розрахунок не підтверджений належними доказами та зроблений відповідно до галузевої угоди, дія якої на нього не поширюється.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, та інших осіб, які беруть участь в справі. При цьому як передбачено ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Судом встановлено, що відповідно до наказу №1/19 від 31.10.2002 року ОСОБА_2 з 01.11.2002 року прийнятий на посаду столяра 4 розряду, тарифна ставка 1,21 грн., оплата праці погодинна (а.с.26). Згідно з наказом №1/34 від 03.08.2004 року ОСОБА_2 звільнено роботи (з посади столяра) на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с.18).
Як вбачається з особових рахунків по заробітній платі за 2002 рік та 2003 рік ОСОБА_2 працював відповідно до наказу №1/19 від 31.10.2002 року столярем з 01.11.2002 року та перебував на погодинній оплаті праці за тарифом 1,21 грн./год., а за 2004 рік - на ставці 279,00 грн.
За таких обставин посилання апелянта щодо його працевлаштування на фабрику слюсарем - столяром 5 розряду, що підтверджуються записом у трудовій книжці та даними зошита реєстрації наказів про прийом на роботу за 2012 року, не заслуговують на увагу.
Також місцевий суд прийшов до правильного висновку і про те, що позивачем не представлено доказів щодо виконання ним роботи за сумісництвом.
Згідно із ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги та проводячи розрахунок своєї заробітної плати, ОСОБА_2 виходив з положень галузевої угоди між Державним комітетом промислової політики України, Фондом державного майна України, асоціацією «Укрлегпром» та Центральним комітетом профспілки працівників текстильної та легкої промисловості України за 2001-2002, 2003-2004 роки. Однак, як встановлено судом ЗАТ «Долинська швейна фабрика «Едельвейс» відносилась до місцевої промисловості, а не до текстильної та легкої промисловості. А відповідно положення даної галузевої промисловості на ЗАТ не поширювалось.
Будь-яких інших доказів щодо розміру його заробітної плати ОСОБА_2 не представив.
Разом з тим, як встановлено зазначенні суми заробітних плат в особових рахунках відповідають сумам, вказаних у довідці про виплату заробітної плати для обчислення пенсії.
Крім того, як з'ясовано судом, за заявою ОСОБА_2 Долинською міжрайонною прокуратурою проводилась перевірка щодо правильності нарахування йому заробітної плати, якою порушень не було виявлено.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині не вбачається.
Однак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат судом не враховано тієї обставини, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_2 звільнений від сплати цього збору.
Тому рішення суду у вказаній частині слід скасувати.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у випадку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду.
За таких обставин ОСОБА_2 слід повернути судовий збір у сумі 57,35 грн., сплачений при поданні апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Долинського районного суду від 20 травня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_2 судових витрат скасувати.
В решті рішення суду залишити без змін.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області повернути ОСОБА_2 сплачену суму судового збору в розмірі 57,35 грн. згідно квитанції № 46_161_1/52 від 06 червня 2013 року.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: Р.Й. Матківський
Л.В. Ясеновенко