10.2.4
Іменем України
25 липня 2013 року Справа № 812/6218/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Каюди А.М.,
при секретарі судового засідання Опейкіній Є.А.,
за участі:
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області про визнання протиправними та скасування вимоги від 03.04.2013 №356 та рішення від 21.06.2013 №9,-
12 липня 2013 ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області в якому просив визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 03.04.2013 №Ф 356 на суму 4572,42грн. та рішення №9 від 21.06.2013 №7403/03-52. В обґрунтування позивачем зазначено, що він є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням, отримує пенсію на пільгових умовах за списком №1 з 17.01.2011, зареєстрований як фізична особа - підприємець. 27.05.2013 отримав від Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області вимогу про сплату недоїмки від 03.04.2013 №Ф356 на суму 4572,42грн. за 2012 рік. 19.06.2013 позивач звернувся до відповідача з заявою відповідно до якої зазначив що незгоден з винесеною вимогою, однак на вказане звернення отримав рішення №9 від 21.06.2013 №7403/03-52. Рішенням №9 відповідач визначив що до сплати позивачем підлягає єдиний внесок за 2011, 2012 роки та 1 квартал 2013 року у сумі 9320,75грн. Позивач не погоджується з винесеними рішеннями, посилаючись на норми статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідно до якої зазначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування». За таких обставин, позивач вважає, що оскільки ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» містить вичерпний перелік осіб які звільняють від сплати за себе єдиного внеску та він відноситься до зазначеної категорії осіб, йому неправомірно нараховано суму єдиного внеску що визначена в вимозі про сплату боргу, а тому рішення Пенсійного фонду є неправомірним.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в позові, просив задовольнити позов, надав пояснення аналогічні викладеному в позові.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, правом надати заперечення проти позову не скористався.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця Виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області 12.10.2009 за реєстраційним номером 2 384 000 0000 006159 (а.с.13)
Відповідно до Свідоцтва серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є платником єдиного податку з 01.01.2011, перебуває на обліку в якості платника податків в Алчевській ОДПІ в Луганській області з 13.10.2009 (а.с.14,15)
Позивач є пенсіонером за віком, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3 від 23.03.2011 та довідкою НОМЕР_4 від 08.07.2013 (а.с.11,12)
Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням Пенсійного фонду в м. Алчевську Луганської області було направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу від 03 квітня 2013 року №Ф 356 на загальну суму заборгованості що рахувалась за позивачем зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені станом на 01 квітня 2013 року (а.с.17) Відповідно до повідомлення - розрахунку №359, який є розрахунком суми заборгованості до вимоги про сплату боргу від 03 квітня 2013 року, підставою для складання вимоги була несплата позивачем доплати до мінімального страхового внеску в сумі 4572,42грн. за період січень - грудень 2012 року. (а.с.18)
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу, позивач звернувся зі скаргою до УПФУ в якій просив узгодити суму боргу зі сплати єдиного внеску за 2012 рік враховуючи той факт що позивач є пенсіонером за віком. Рішенням №9 про результати розгляду заяви про узгодження вимоги №Ф-356 від 03.04.2013 позивача було повідомлено, що у Пенсійного фонду не має підстав для звільнення позивача від сплати єдиного внеску, оскільки на даний час позивач не набув статусу пенсіонера за віком тобто не досяг 60 річного віку, а є пенсіонером зі зниженням пенсійного віку, отримує пенсію на пільгових умовах. (а.с.20-22)
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі Закон № 2464).
Статтею 1 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з частиною 4 статті 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 4 статті 25 Закону № 2464 передбачено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 2464 положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 визначене поняття «пенсія» як щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 зазначеного Закону встановлено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії за віком.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років..
Відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Пунктом 2 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV встановлено, що забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Аналіз вказаних норм дає підстави встановити, що пенсійний вік для громадян, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1, зменшується.
В судовому засіданні встановлено та не спростовується сторонами, що позивачу призначена пенсія на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (за списком № 1) до досягнення 60-річного віку.
З огляду на зазначене суд зауважує, що позивач є пенсіонером за віком, оскільки законодавством встановлено чітке посилання на зменшення встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 пенсійного віку певної категорії громадян.
Суд звертає увагу, що частина 4 статті 4 Закону № 2464 не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску з досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати єдиного внеску всіх пенсіонерів за віком.
Оскільки позивач станом на час виникнення спірних правовідносин є пенсіонером за віком та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування та сплачує єдиний податок, суд приходить до висновку про те, що він не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, передбачений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тому в частині вимог про визнання протиправною та скасування вимоги від 03 квітня 2013 року № Ф-356 позов підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення УПФУ в м. Алчевську №9 від 21.06.2013 суд не вбачає підстав для їх задоволення, з огляду на наступне. Зазначеним рішенням відповідач відмовив позивачу в задоволенні його заяви щодо оскарження вимоги від 03.04.2013 №Ф-356 в адміністративному порядку. Рішення №9 від 21.06.2013 є, на думку суду, відповіддю відповідно до якої відповідач повідомив позивача про підстави прийняття рішення, а саме вимоги №Ф-356 від 03.04.2013, однак, зазначене рішення не створює обов'язків для позивача. Правові наслідки для позивача несе рішення Пенсійного фонду, з яким закон пов'язує виникнення у платника відповідних зобов'язань, в даному випадку це вимога про сплату боргу №356 від 03.04.2013, на підставі якої може бути заявлено вимогу про стягнення грошових сум.
Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).
За таких обставин суд вважає позовні вимоги цій частини такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області про визнання протиправними та скасування вимоги від 03.04.2013 №356 та рішення від 21.06.2013 №9 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області про сплату боргу від 03 квітня 2013 року № Ф-356 на суму 4572,42 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ін. код НОМЕР_1) судові витрати в сумі 149,11 грн. (сто сорок дев'ять гривень 11коп.)
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Постанову у повному обсязі складено та підписано 29 липня 2013 року .
Суддя А.М. Каюда