Дата документу Справа №
Провадження № 22-ц/778/3987/13 Головуючий у 1 інстанції: Махіборода Н.О.
Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
24 липня 2013 року м . Запоріжжя
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
Головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Маловічко С.В.
Сапун О.А.
при секретарі: Евальд Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, -
У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 05.04.2011 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № ZPE0RX44680035, відповідно до якого вона нібито отримала кредит в сумі 9377,93 грн. на придбання товару та 1004,78 грн. на страховий платіж, з терміном повернення кредиту - 04.04.2013 року та із сплатою відсотків за користування в розмірі 0,01 % на місяць. Грошові кошти були начебто перераховані 05.04.2011 року на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за комп'ютерну та мультимедійну техніку, а саме: за ноутбук «ASUS», принтер «Canon» та навігатор, але вона не отримувала в магазині цю техніку. Не зважаючи на це, банк в січні 2013 року звернувся до неї з позовом про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, нарахувавши їй заборгованість на суму 71876,39 грн. Вказувала, що вона за цим кредитним договором не отримувала ні коштів, ні товару за перераховані кошти, тому вважає укладений договір недійсним правочином. Посилаю-
чись на зазначені обставини, просила суд визнати недійсним кредитний договір № ZPE0RX44680035 від 05.04.2011 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
На вказане рішення ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.04.2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № ZPE0RX44680035, відповідно до якого банк надає позивачу кредит в сумі 9377,93 грн. на придбання товару та 1004,78 грн. на страховий платіж, з терміном повернення кредиту - 04.04.2013 року та із сплатою відсотків за користування в розмірі 0,01 % на місяць. Згідно з умовами вказаного договору позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту в сумі 8090 грн. на поточний рахунок НОМЕР_2 в ЗРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» з призначенням платежу «Оплата за ІПН НОМЕР_1 згідно з договором купівлі-продажу за рахунком -фактурою № МС-0000051 від 05.04.2011р.».
Відповідно до наданого позивачкою рахунку-фактури № MC-0000051 від 05.04.2011 року, банк перерахував на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - 8090 грн. на придбання позивачкою комп'ютерної та мультимедійної техніки, а саме: ноутбуку «ASUS», принтеру «Canon» та навігатора. В той же день ОСОБА_3 підписала акт прийому-передачі їй товару від 05.04.2011 року від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 На всіх вищевказаних документах стоять підписи позивачки, що нею не заперечувалось в ході слухання справи.
Так, сама позивачка пояснювала, що вона дійсно підписувала ці документи, однак посилається на те, що її знайома-шахрайка, скориставшись її безпорадністю, заволоділа товаром, за який розрахувався ПАТ КБ «ПриватБанк» і за який вона зобов'язалася сплатити заборгованість за кредитним договором.
Позивач в позові просила визнати недійсним кредитний договір, вказуючи, що вона помилялась щодо обставин, що мають істотне значення, вказуючи, що такими обставинами є те, що вона фактично не отримувала ані товар, ані кредитні кошти.
Відмовляючи в задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що, підписавши кредитно-заставний договір та акт приймання-передачі товару, позивач розуміла умови кредитно-заставного договору, зокрема, що за цим договором вона повинна буде повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування ними. Те, що товаром заволоділа інша особа, не впливає на зміст зобов»язань позичальника за кредитним договором, а також не свідчить про помилку позивача щодо природи правочину.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія, оскільки вони ґрунтуються на зібраних доказах у справі та відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Ані з позовної заяви позивача, ані з пояснень в ході розгляду справи не вбачаєть-
ся, що при укладенні кредитно-заставного договору вона помилялась щодо природи правочину чи прав та обов»язків сторін за цим договором.
Ствердження у позовній заяві та апеляційній скарзі про те, що вона не має можливості отримати товар, за який Банк перерахував оплату, спростовуються доказами у справі: рахунком-фактурою № МС-0000051 від 05.04.2011р., яка надана банку саме позивачем, а також підписаним нею особисто актом прийому-передачі товару № ZPE0RX44680035 від 05.04.2011р., який оплачено Банком кредитними коштами шляхом перерахування за реквізитами рахунку-фактури.
З наданої позивачем до матеріалів справи постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 14.02.2012р. вбачається, що ОСОБА_3 зверталась до Ленінського райвідділу з заявою, в якій просила прийняти заходи до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не сплачують кредит, оформлений на неї у ПриватБанку. В ході перевірки було встановлено, що між ОСОБА_3 та вказаними особами було досягнуто усної домовленості про те, що ОСОБА_3 оформлює на своє ім.»я кредит, а ОСОБА_5 забирає кошти та погашає кредит самостійно, але остання взятих на себе зобов»язань не виконує.
Отже, вказані обставини не свідчать про помилку позивача щодо природи правочину або помилку щодо прав та обов»язків сторін за кредитним договором, якими є позичальник та Банк, а вказують на помилку щодо мотивів правочину, якими є усна домовленість ОСОБА_3 з іншими особами щодо кредитних коштів та погашення кредиту. А тому така помилка не має правового значення та не є підставою для визнання недійсним кредитно-заставного договору.
Доводи апеляційної скарги фактично повторюють виклад обставин в позовній заяві, які були ретельно перевірені судом, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія не вбачає, у зв»язку з чим у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню із залишенням без змін оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: