Справа № 817/2309/13-а
25 липня 2013 р. 15год. 45хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Комшелюк Т.О. (головуючий), суддів Ткачук Н.С. Щербакова В. В. , за участю секретаря судового засідання Войтюк Ю.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник Ходневич О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
доДержавної реєстраційної служби України
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій,
Позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинення певних дій. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він у встановленому чинним законодавством звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на будівлю. До заяви позивачем були додані документи, які зазначені у законодавстві. Однак, рішенням відповідача від 27.05.2013р. позивачу відмовлено у державній реєстрації на підставі невідповідності поданих документів вимогам, або таким, що не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, рішення суду від 18.03.2013р. №557/152/13-ц не набрало чинності. Зазначене рішення відповідача, на думку позивача, є протиправним з огляду на той факт, що рішення суду набрало законної сили 29.03.2013р. Крім того, у рішенні відповідача відсутні конкретні причини щодо наданої відмови, а саме: не вказано в чому подані документи не відповідають вимогам закону або в чому є невідповідність заявлених прав поданим документам, а тому позивач просить суд визнати вказане рішення протиправним та скасувати, зобов'язати відповідача провести реєстрацію права власності на будівлю та стягнути судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 35грн. та витрат на правову допомогу в сумі 1500грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги позивача підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача письмових заперечень суду не надав, в той же час, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та вказав, що Державна реєстраційна служба України не є належним відповідачем у справі так як рішення про відмову у проведенні державної реєстрації приймав державний реєстратор ОСОБА_4, а відтак належним відповідачем має бути саме ця особа. Також зазначив, що чинним законодавством заборонено Державній реєстраційній службі України втручатися в роботу державних реєстраторів при прийнятті ними відповідних рішень. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов позивача належить до задоволення.
Обставини справи:
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 18.03.2013р. у справі №557/152/13-ц визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинне будівництво - архітектурний кіоск загальною площею 40,6кв.метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Згідно відмітки на вказаному рішенні, останнє набрало законної сили 29.03.2013р. (а. с. 36-38).
08.05.2013р. позивач звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зазначеного об'єкта (а. с.8).
Вказана заява із відповідними документами, згідно картки прийому заяви №2168570, отримана ОСОБА_5, Реєстраційною службою Гощанського районного управління юстиції Рівненської області 08.05.2013р. (а. с. 24).
27.05.2013р. державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_4, Державна реєстраційна служба України прийнято рішення №2592842 про відмову ОСОБА_3 у державній реєстрації права власності на архітектурний кіоск, що розташований АДРЕСА_1
Зазначене рішення мотивоване тим, що подані ОСОБА_3 документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, рішення суду від 18.03.2013р. №557/152/13-ц не набрало чинності.
Так, правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації та їх обтяжень, визначений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. № 1952-IV із змінами (далі по тексту Закон №1952), і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Відповідно до ст.1, вказаним Законом врегульовані відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно із ч.1 ст.3 Закону №1952, державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №1952 передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.
В судовому засіданні встановлено, що до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.05.2013р., позивачем долучені документи, згідно із переліком, зазначеним у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011р. Вказану заяву з документами за допомогою програмного забезпечення було направлено реєстраційною службою Гощанського районного управління юстиції Рівненської області до Державної реєстраційної служби України у відповідності до наказу Міністерства юстиції України №607/5 від 02.04.2013р., на виконання вимог Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб.
Як зазначено вище по тексту постанови, рішення суду, яким визнано право власності на кіоск за позивачем, набрало законної сили 29.03.2013р.
Разом з тим, судове рішення, яке було долучене позивачем до заяви про реєстрацію права власності не містить у собі відмітки щодо набрання законної сили.
В той же час, судом встановлено, що зазначене рішення не містить і застереження про не набрання останнім законної сили (а. с. 12-13).
Перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначений ст. 24 Закону №1952 є вичерпним та розширеному тлумаченню не належить. У рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень вказано, що документи, подані позивачем, не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, рішення суду від 18.03.2013р. №557/152/13-ц не набрало чинності. Вказане дає підстави суду вважати, що державний реєстратор конкретизував невідповідність документів лише не набранням рішення законної сили, в той час, як судом встановлено протилежне.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про протиправність рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №2592842 від 27.05.2013р., а відтак таке рішення належить до скасування. Суд враховує також той факт, що оскільки документи, подані позивачем до реєстраційної служби відповідають чинному законодавству, то для повного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача провести державну реєстрацію права власності кіоску, відповідно до поданої заяви з документами позивача згідно із чинним законодавством.
Твердження представника відповідача про те, що останній є неналежним відповідачем у справі та те, що чинним законодавством заборонено останньому здійснювати вплив на державних реєстраторів при прийнятті ними рішень щодо реєстрації прав та їх обтяжень є помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до норми ст. 6 Закону № 1952, систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).
Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав.
Адміністратором Державного реєстру прав є державне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України, здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав та відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних, що містяться у Державному реєстрі прав.
Компетенція центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав визначена ст.7-1 вказаного Закону, відповідно до якої центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав: вносить в установленому порядку пропозиції щодо її формування; забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав; організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснює керівництво та контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав; організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор); здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України та покладені на нього Президентом України.
В силу норми ст. 8 Закону №1952, якою встановлені повноваження органів державної реєстрації прав, орган державної реєстрації прав: проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Статтею 9 Закону №1952 встановлено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.
Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про право набувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.
Державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). У такому разі державна реєстрація прав проводиться іншим державним реєстратором органу державної реєстрації прав.
Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013р. №607/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2013р. за №534/23066 встановлений Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб. Пунктом 4 Порядку передбачено, що орган державної реєстрації прав у день прийняття відповідної заяви або рішення суду про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно або скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених пунктом 1 наказу, та виконання дій, передбачених пунктом 3 цього Порядку, за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передає таку заяву на розгляд до Укрдержреєстру.
Із аналізу змісту правових норм вбачається, що відповідач в даному випадку реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав через державних реєстраторів, а відтак зобов'язаний здійснювати належний контроль при виконанні останніми повноважень, визначених чинним законодавством.
Крім того, згідно із ч.2 ст.30 Закону №1952, дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.
Із адміністративного позову вбачається, що позивачем не оскаржуються дії чи бездіяльність державного реєстратора. В даному випадку оскаржується рішення, прийняте державним реєстратором. Виходячи із повноважень відповідача, наданих йому державою, суд зазначає, що оскаржуване рішення є рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто рішення Державної реєстраційної служби України Укрдержреєстру, що підтверджується також супровідним листом від 27.05.2013р. №551/062213, яким направлене оскаржуване рішення позивачу від імені державного органу - Державною реєстраційною службою України Укрдержреєстр, а тому останній є належним відповідачем у справі (а. с. 6-7).
До того ж, суд передбачає той факт, що державний реєстратор це фізична особа, яка в будь-який час може звільнитися з посади чи перейти на іншу посаду, і прийнявши судове рішення про зобов'язання державного реєстратора з визначенням його прізвища, ім'я, по-батькові вчинити певні дії, позивач може бути в майбутньому позбавлений належного правового захисту при виконанні рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що належать до задоволення в повному обсязі.
Щодо витрат на правову допомогу, то суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на підтвердження понесених них витрат на правову допомогу, надано угоду про надання юридичної допомоги від 27.05.2013р. (а. с.10), додаток №1 до угоди, квитанція до прибуткового касового ордера №27/05, акт виконаних робіт (а. с. 46-47а).
Відповідно до ч.1. ст.87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.87 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
Частинами 1, 3 статті 90 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
В силу вимог ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»
№ 4191-VI від 20.12.2011р., який набрав чинності з 01.01.2012р.
Відповідно до ст.1 вказаного Закону, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлений розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня по 30 листопада 2013 року у місячному розмірі в сумі 1147 гривень, отже 40% - 458,80грн. за годину.
Згідно наданого позивачем акту виконаних робіт вбачається, що адвокатом ОСОБА_1 витрачено 3год.30хв. часу на надання правової допомоги. Крім того, зазначений адвокат здійснював захист позивача у двох судових засідання: 11.07.2013р. та 25.07.2013р.
Згідно із журналом судового засідання від 11.07.2013р. адвокатом ОСОБА_1 витрачено 25хв. часу в судовому процесі, в судовому засіданні 25.07.2013р. адвокатом витрачено 1год.46хв. Таким чином адвокатом ОСОБА_1 витрачено 5год.01хв. для надання правової допомоги позивачу, і граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу складав би 2298,59грн. (5год.01хв.х458,80грн.).
Разом з тим, позивач просить компенсувати йому витрати на правову допомогу в сумі 1500грн. Оскільки вказана сума не перевищує граничний розмір компенсації, встановлений Законом, то витрати в сумі 1500грн. присуджуються позивачу з Державного бюджету України у відповідності до ч.1 ст.94 КАС України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора ОСОБА_4 Державної реєстраційної служби України про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень N2592842 від 27 травня 2013 року.
Зобов'язати Державну реєстраційну службу України провести за ОСОБА_3 державну реєстрацію права власності на будівлю, що розташована за адресою АДРЕСА_1
Присудити на користь позивача - ОСОБА_3 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 34,41 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1500,00 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий cуддя Комшелюк Т.О.
Судді Ткачук Н.С.
Щербаков В.В.