№ справи:2/123/401/2013 Головуючий суду першої інстанції:Сенько М.Ф.
№ провадження:22-ц/190/4235/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.
"22" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Синельщікової О.В.
суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І.
при секретарі:Рижих М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення та зняття з реєстраційного обліку,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 квітня 2013 року,
Оскаржуваним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 квітня 2013 року позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення зі зняттям з реєстраційного обліку - задоволено частково.
Виселено ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 із квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.
В задоволенні позову в частині позовних вимог про зняття з реєстраційного обліку - відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» по 53,65 грн. з кожного у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 травня 2013 року усунено описку в рішенні Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 квітня 2013 року, зазначивши у резолютивній частині рішення «із квартири АДРЕСА_1», замість «із квартири АДРЕСА_1».
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Посилається на те, що поза увагою суду залишилася та обставина, що зазначені позовні вимоги вже були предметом судового розгляду, і за вказаними вимогами ухвалено рішення про відмову в їх задоволенні, яке набрало законної сили, отже вважає, що суд повинен був закрити провадження у справі за підстав пункту 2 частини 1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України. Зазначає, що судом було надано невірну оцінку доказам у справі. Крім того, вказує, що у резолютивній частині рішення неправильно зазначену вулицю, на якій знаходиться квартира, з якої підлягають виселенню відповідачі.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» в частині виселення відповідачів, суд першої інстанції виходив з того, що є рішення суду, яким у рахунок заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яке набрало законної сили, а звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення, відповідно до статті 40 Закону України «Про іпотеку», є підставою для виселення. Також, судом першої інстанції було враховано, що позивачем направлені, а відповідачами отримані письмові вимоги про добровільне звільнення спірної квартири, та з часу направлення письмових вимог пройшло майже десять місяців, проте відповідачі не звільняють спірне житлове приміщення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку, суд першої інстанції посилався на те, що зазначене питання не відноситься до компетенції суду, і не є способом захисту порушених прав позивача.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору, вважає, що судом першої інстанції обставини справи встановлені повно і правильно, суд дійшов висновків, які відповідають обставинам справи, яку вирішив відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права.
При розгляді справи судом встановлено, що 26 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_6 був укладений договір про іпотечний кредит № SIIPGI0000001781, на підставі якого ОСОБА_6 надано кредит в сумі 230.000 грн. з оплатою відсотків в розмірі 15 % річних (а.с.5-8).
26 листопада 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передав в іпотеку Закритому акціонерному товариству «Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит № SIIPGI0000001781 від 26 листопада 2007 року нерухоме майно житлового призначення, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,0 кв.м., житловою - 30,1 кв.м. (а.с.9-11).
Також, при розгляді справи судом встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-3970/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення позов ПАТ «КБ «Приватбанк» задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ «КБ «Приватбанк» за кредитним договором № SIIPGI0000001781 від 26 листопада 2007 року в розмірі 232.398,10 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, - шляхом її продажу на прилюдних торгах.
Початкову ціну продажі предмету іпотеки визначено на підставі оцінки, поведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90% його вартості, визначеної шляхом його оцінки, - у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» та з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».
Стягнено з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» судові витрати в сумі 1.820 грн.
В задоволенні решти вимог відмовлено (а.с.12).
Зазначене заочне рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до частин 1, 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» і відповідних положень частини 3 статті 109 Житлового кодексу України звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Пленум Вищого спеціалізованого сулу України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 43 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.
Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення
При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
З матеріалів справи вбачається, що позивач - іпотекодержатель Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» 18 червня 2012 року, на підставі частини 3 статті 109 Житлового кодексу України, направив відповідачам у справі - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 письмові вимоги добровільно звільнити житлове приміщення - предмет іпотеки, на який звернено стягнення рішенням суду, а саме квартиру АДРЕСА_1, протягом одного місяця з дня отримання цих вимог (а.с.13, 14.).
Зазначені письмові вимоги позивача були отримані відповідачами у справі 25 червня 2012 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.13, 14), проте відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у встановлений строк добровільно не звільнили зазначене житлове приміщення.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, з урахуванням того, що позивачем дотриманий порядок виселення із іпотечного житла, встановлений статтею 40 Закону України «Про іпотеку», колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» про виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без надання іншого житлового приміщення.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, оскільки з такими вимогами до компетентного органу позивач не звертався, зазначений державний орган не відмовляв у знятті з реєстраційного обліку, отже ці вимоги є передчасними.
Крім того, підставою для зняття фізичних осіб з реєстраційного обліку відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщення, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Доводи апеляційної скарги про те, що є таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яким позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про виселення, що, на думку представника відповідачки, повинно стати підставою для закриття провадження у справі, колегія суддів не приймає до уваги, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права.
За положеннями статті 40 Закону України «Про іпотеку» виселення із переданого в іпотеку житлового приміщення після звернення стягнення на предмет іпотеки проводиться у порядку, встановленому законом, тобто за рішенням суду мешканці виселяються із житлового приміщення лише у випадку не звільнення житлового приміщення протягом одного місяця після отримання вимоги іпотекодерждателя або нового власника.
Таким чином, колегія суддів вважає, що обставини, встановлені у новій справі, інші і стосуються наслідків не звільнення іпотечного житла після відповідного попередження банку.
Також, не заслуговують на уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що в резолютивній частині рішення неправильно зазначено вулицю, на якій знаходиться квартира, з якої підлягають виселенню відповідачі, оскільки вказаний процесуальний недолік був усунений шляхом постановлення ухвали Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим АРКвід 18 травня 2013 року про виправлення описки.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не мають правового значення для вирішення спору, а тому не приймаються до уваги апеляційного суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення не має.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.