"25" липня 2013 р. м. Київ К/9991/94972/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 19 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про перерахунок пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни», -
встановила:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про перерахунок пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 2007 року.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18 березня 2011 року позов ОСОБА_2 в частині вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 09 вересня 2010 року залишено без розгляду.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 19 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року, позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 вересня 2010 року по 19 квітня 2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі, управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.
Судами було встановлено, що ОСОБА_2 має статус визначений Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Зазначені норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно їх дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо права позивача на соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у 2010 році відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2011 році застосовувалися в порядку і розмірах встановлених зазначеним Законом не повний рік. Так Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-ІV прикінцеві положення останнього Закону доповнено пунктом 4, яким установлено, що стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 745, яка набрала чинності 23 липня 2011 року, було встановлено розміри виплат дітям війни.
Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.
За таких обставин положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Отже, вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що при розрахунку розміру доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернувся до суду із зазначеним позовом 05 березня 2011 року, та оскаржує дії відповідача починаючи з 2007 року.
Пунктом 5 частини 1 статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у позовній заяві зазначається у разі необхідності заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Як на час подання цього позову, так і на момент прийняття судами оскаржуваних рішень, відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Позивач про порушення свого права знав при виплаті їй відповідачем щомісячної пенсії, і відповідно, звернення позивача до відповідача із заявою з питання проведення перерахунку державної соціальної допомоги за минулий час не є передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням строків звернення до суду з позовом, передбачених статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України та вимогою відповідача щодо застосування цих строків, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку в частині задоволення позову починаючи з 09 вересня 2010 року, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м. Львова від 19 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про перерахунок пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
О.І. Гаманко