23 липня 2013 року Справа № 910/26161
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач
за участю представників:
позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)
відповідачаОпанасенко Б.Ю., дов. від 27.12.2012р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 року
у справі№ 910/26161
Господарського судум.Києва
за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт"
простягнення 140207 грн.
28.12.2012 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" 76240 грн. заборгованості за бланки суворої звітності, які відповідач не повернув на вимогу позивача після припинення договору доручення. Заявою від 24.01.2013 року (т.1, а.с.105-107) позивач збільшив позовні вимоги до 150206 грн. та частково змінив підстави поданого позову. Також заявою від 13.02.2013 року (т.1, а.с.167-168) позивач зменшив позовні вимоги до 140207 грн.
Відповідач визнав позов частково, в частині 20152,60 грн., вказавши на невірну інформацію позивача щодо кількості укладених договорів страхування, а також кількості зіпсованих та втрачених бланків; зазначив, що позивачем не підтверджено розмір заподіяних збитків, штрафні санкції розраховано з порушенням шестимісячного строку, визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 26.02.2013 року (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 64207 грн. збитків, штраф у сумі 76000 грн., 2804,14 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 (судді: Остапенко О.М. - головуючий, Скрипка І.М., Руденко М.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" подало до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення місцевого господарського суду в даній справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в частині 20152,60 грн., а в решті позовних вимог відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального права, а саме: при визначенні розміру заподіяних збитків судами застосовано скасований правовий акт - частину 2 пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України № 116 від 22.01.1996 року - та не застосовано чинну редакцію приписи статей 526, 612, 837, 846, 849 Цивільного кодексу України, порушено вимоги статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності підтвердження належними та допустимими доказами заперечень відповідача.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.01.2011 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт" (страховик, довіритель) і Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (страховий агент, повірений) уклали договір доручення (агентську угоду) № 15/2011. За цим договором відповідач зобов'язався від імені позивача здійснювати частину його діяльності як страховика, зокрема, здійснювати пошук потенційних страхувальників, оформлювати і укладати від імені довірителя договори страхування.
Пунктом 5.4.3 договору встановлено штраф за порушення умов перерахування коштів страхових платежів, передбачених п. 2.1.28 договору, страховик має право стягнути зі страхового агента штраф у розмірі 1000,00 грн. за кожне таке порушення.
Згідно з пунктом 5.4.7 договору доручення, у випадку втрати або систематичного псування (4% від реалізованих у звітному періоді або 1 зіпсований на 25 оформлених) бланків документів суворого обліку страховий агент зобов'язаний відшкодувати страховику збитки, розмір яких визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 року "Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей", а саме у 50-кратному розмірі вартості придбання (виготовлення) таких бланків.
Також за пунктом 5.4.8 договору доручення, у випадку втрати бланків полісів внутрішнього страхування повірений додатково зобов'язаний сплатити довірителю штраф у розмірі 10 грн. за кожний втрачений бланк.
Відповідно до пункту 7.2 договору, страховик має право припинити цей договір, скасувати доручення та відкликати повноваження страхового агента, а страховий агент відмовитися від доручення за цим договором у будь-який час, попередивши про це іншу сторону не менше ніж за один місяць до моменту скасування або відмови від доручення. За приписами пункту 2.1.36 договору, страховий агент зобов'язаний повернути невикористані бланки полісів протягом 7 днів після отримання вимоги від довірителя, а відповідно до пункту 2.1.37 договору - протягом 15 днів з дня припинення договору доручення незалежно від заявлення такої вимоги.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 03.02.2011 року та 04.04.2011 року позивач на виконання пункту 3.1.7 договору передав відповідачу відповідно 1000 і 200 бланків полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Листом від 27.09.2012 року позивач повідомив відповідача про припинення вказаного договору доручення та заявив вимогу до 15.10.2012 року повернути всі невикористані бланки полісів, а до 25.10.2012 року - розрахуватися по зіпсованих та втрачених бланках полісів.
За розрахунком відповідача, наведеним у відзиві на позовну заяву, з 1200 переданих бланків полісів 30 штук не було повернуто, втрачено 88 бланків, зіпсовано 91 бланк; у кожному звітному періоді з тих, у яких поліси псувалися (за пунктами 2.1.32, 2.1.40 договору доручення звітний період складав один календарний місяць), кількість зіпсованих полісів становила більше 4% від кількості оформлених. За рахунком-фактурою на придбання таких бланків позивачем в Моторному (транспортному) бюро України та за даними Моторного (транспортного) бюро України вартість зазначених бланків полісів складала 6,06 грн.
Відтак дослідженими доказами підтверджується, що страховим агентом в порушення умов договору доручення з 1200 переданих йому бланків полісів 30 штук не було повернуто, втрачено 88 бланків та зіпсовано 91 бланк, а відтак сума збитків, завданих відповідачем позивачу, становить 64 207,00 грн. згідно з наведеним судами розрахунком: нестача бланків полісів (пункт 5.4.7 Договору) 30*6,06*50 = 9090,00 грн.; втрата бланків полісів (пункти 5.4.7, 5.4.8 договору) 88*6,06*50+88*10 = 27544,00 грн.; зіпсування бланків полісів (пункт 5.4.7 договору) 91*6,06*50 = 27573,00 грн.; 9090,00 грн. + 27544,00 грн. + 27573,00 грн. = 64207,00 грн.
Водночас судами встановлено, а відповідачем не спростовано, що за період з 26.01.2012 року по 18.10.2012 року, відповідач допустив 76 порушень пункту 2.1.28 договору, згідно з яким він мав не пізніше 2-х робочих днів з дня отримання від страхувальників страхових платежів (за реалізовані поліси) перераховувати ці платежі на рахунок позивача в ПАТ „БМ Банк", МФО 380913, № 265090231089, а, відтак, у нього виник обов'язок сплатити позивачу штраф у розмірі 76*1000,00 грн. = 76000,00 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, а відповідачем не заперечується, що за своєю правовою природою укладений сторонами спору договір є договором доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Відповідно до статті 1008 Цивільного кодексу України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору. Разом з тим припинення договору за узгодженими сторонами умовами спричиняє виникнення у відповідача обов'язку повернути невикористані бланки у встановлений строк
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За статтею 611 Цивільного кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків або моральної шкоди; згідно з частиною 2 статті 623 цього Кодексу розмір збитків доказується кредитором.
Водночас слід зазначити, що відшкодування збитків у господарських зобов'язаннях регламентовано главою 25 Господарського кодексу України; при цьому частиною 5 статті 225 Господарського кодексу України передбачено право сторін господарського зобов'язання за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. Частиною 6 зазначеної статті передбачено, що Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.
Постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 року було затверджено Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, пунктом 7 якого (у редакції, чинній на час укладення договору доручення) було визначено, що розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчислюється із застосуванням коефіцієнта: 5 - до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку, або до вартості документів суворого обліку, встановленої законодавством; 50 - до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначена номінальна вартість, або вартість яких не встановлена законодавством. Постановою Кабінету Міністрів України № 1253 від 07.12.2011 року внесено зміни до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, якими зазначений пункт виключено; натомість зазначено, що розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки.
Поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відносилися до документів суворого обліку за пунктом 17.2 статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 02.12.2010 року); також їх віднесено до переліку бланків суворої звітності постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2012 року № 456 „Про деякі питання використання бланків цінних паперів, документів суворої звітності, господарська діяльність з виготовлення яких підлягає ліцензуванню".
Таким чином, з наведених вище правових актів вбачається, що відповідальність сторін за змістом спірних правовідносин, в тому числі, порядок та розмір визначення збитків, підлягає договірному регулюванню; на підставі умов договору та наведених положень законодавства суди дійшли законних та обґрунтованих висновків, що позивач та відповідач заздалегідь погодили в договорі розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, пославшись в договорі також на законодавчо врегульований порядок визначення розміру даного виду збитків, при цьому зміна законодавчо врегульованого порядку визначення розміру даного виду збитків не впливає на здійснене сторонами договірне регулювання в частині погодженого розміру збитків.
Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Перевіривши наведений у позовній заяві позивачем розрахунок штрафу за порушення пункту 2.1.28 договору, господарські суди попередніх інстанцій визнали його арифметично вірним, а позовні вимоги в частині стягнення штрафу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Не заперечуючи по суті допущеного порушення пункту 2.1.28 договору та здійсненого позивачем розрахунку штрафу, відповідач заперечив проти сплати вказаних штрафних санкцій, посилаючись на частину 6 статті 232 Господарського кодексу України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судова колегія погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про помилковість доводів відповідача, позаяк з розрахунку позовних вимог вбачається разове, а не триваюче на протязі певного часу, застосування (нарахування) штрафу позивачем за кожне окреме порушення відповідача, та звернення до суду за їх стягненням в межах скороченої позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій; жодних доказів стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих поза межами 6-місячного строку, матеріали справи не містять.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем, всупереч статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не було надано судам належних доказів на підтвердження своїх доводів, заперечення відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, зміст зобов'язань сторін та ступінь їх виконання, правильно застосували норми матеріального права.
Доводи касаційної скарги про допущені порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального справа не знайшли підтвердження в ході касаційного розгляду справи; інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень Вищого господарського суду України як суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 року у справі № 910/26161 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач