19 березня 2009 р.
№ 30/223
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Добролюбової Т.В.
суддів
Дроботової Т.Б., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційного подання
Заступника прокурора міста Києва
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 25.11.08
у справі
№30/223
за позовом
Прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради
до
Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД
про
стягнення 32870,95 грн
В судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача: Корнійко В.В. -дов. від 19.01.09;
від відповідача: Подлящук О.П. -дов. №1;
від прокуратури: Рудак О.В. -прокурор відділу Генеральної Прокуратури, посв. №72.
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 18.03.09, у зв'язку з відпусткою судді Гоголь Т.Г., для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Дроботової Т.Б., Швеця В.О.
Прокурором Голосіївського району міста Києва у серпні 2008 року заявлений позов в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД 21802,96 грн. заборгованості з орендної плати. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення від 25.10.05.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.08, ухваленим суддею Ващенко Т.М., в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з Голосіївської районної у місті Києві ради 328,70 грн державного мита, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1700 грн штрафу за невиконання вимог ухвал суду. Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що прокурором не надано обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми із зазначенням періоду, в якому виникла заборгованість. При цьому, суд першої інстанції керувався приписами статей 32, 33, 34, 38, 85 Господарського процесуального кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Сотнікова С.В. - головуючого, Дикунської С.Я., Дзюбка П.О., постановою від 25.11.08, перевірене рішення у справі залишив без змін з тих же підстав, а апеляційне подання Прокурора Голосіївського району міста Києва залишив без задоволення. Апеляційний суд виходив з відсутності у справі доказів, підтверджуючих факт використання та перебування відповідача в орендованому приміщенні.
Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить судові акти у справі скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу просить передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги касаційного подання, прокурор зазначав, що судами попередніх інстанцій не враховані приписи статті 67 Господарського кодексу України, статей 626, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та порушені приписи статей статті 42, 43, 32, 33, 35, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, пункту 2 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 10.12.1996 №02-5/422 "Про судове рішення". Прокурор наголошує на тому, що судами порушено принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, належності і допустимості доказів. Прокурор зауважує на тому, що судами належно не оцінено акт прийому-передачі приміщення від 25.10.05, підписаного сторонами. Господарські суди також не створили належних умов для встановлення фактичних обставин справи і, відповідно, правильного застосування законодавства та належного дослідження доказів, на підставі яких ухвалено рішення. Водночас, заявник посилається на неприйняття судами до уваги і рішення Господарського суду м. Києва від 08.10.07 у справі №36/377 за позовом Голосіївської районної у м. Києві ради про виселення ТОВ ВКЦ "Ліна" ЛТД із займаного приміщення.
Від Голосіївської районної у місті Києві ради і Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД відзивів на касаційне подання судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін і прокуратури, переглянувши матеріали справи та доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Господарськими судами установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 25.10.05 між Голосіївською районною у м. Києві радою -орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" - орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 19.09.05. №80/1 п. 1.4 та ордеру №215-05 від 25.10.05 передав орендареві в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, котре є комунальною власністю Голосіївського району м. Києва та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Заболотного, 40. Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога Прокурора Голосіївського району міста Києва, заявлена в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД 21802,96 грн заборгованості через невиконання останнім взятих на себе зобов'язань зі сплати орендної плати за договором оренди. Відмовляючи в позові, суди виходили з відсутності у справі доказів, підтверджуючих факт використання та перебування відповідача у орендованому приміщенні, і з огляду на це дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог. Проте такі висновки судових інстанцій є передчасними. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. У мотивувальній частині рішення вказуються: обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін. Статтею 32 названого Кодексу унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суди повинні навести зміст всіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Проте у переглянутих судових актах відсутні мотиви, з яких не досліджені надані прокурором докази, зокрема, акт від 25.10.05 про передачу ТОВ ВКЦ "Ліна" ЛТД нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Заболотного, 40, котрий підписаний сторонами та скріплений печатками; рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.07 у справі №36/377, яким зобов'язано ТОВ Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД виселитися зі спірних приміщень та передати їх Голосіївській районній у місті Києві раді. Таким чином, підтверджені доводи касаційного подання про відсутність належної правової оцінки всіх доказів у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Судові рішення у справі цим вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.08 у справі №30/223 і рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.08 у цій справі скасувати.
Матеріали справи скерувати до Господарського суду міста Києва для нового розгляду.
Касаційне подання Заступника прокурора міста Києва задовольнити.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Дроботова
В.Швець