18 березня 2009 р.
№ 22/137-08-3313
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Подоляк О.А.
розглянувши касаційну скаргу
Приватного підприємства "ЕРА"
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду
від
24.12.2008
у справі
№ 22/137-08-3313
за позовом
Приватного підприємства "Ера"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітекс"
про
стягнення 20840 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача не з'явились;
- відповідача не з'явились;
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.03.2009 №02.02-10/68 було змінено склад колегії суддів у даній справі.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24.10.2008 у справі №22/137-08 (суддя Торчинська Л.О.) позов Приватного підприємства "Ера" (надалі позивач) задоволений частково; за рішенням з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітекс" (надалі відповідач) стягнуто 13 530,00 грн. збитків, 135,30 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2008 (судді Колоколов С.І., Разюк Г.П., Петров М.С.) вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено; стягнуто з позивача 67,65 грн. за розгляд апеляційної скарги.
Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції ст. 623 ЦК України, а також скаржник посилається на п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 №01-8/164, згідно з приписами якого, як стверджує скаржник, видатки, понесені у зв'язку з оплатою послуг фахівця (крім адвокатів), що не перебуває у трудових відносинах з стороною, є збитками.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції в розумінні ст. 1112 ГПК України переглянути оскаржувані судові рішення.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідач не скористався своїм процесуальним правом бути присутніми у судовому засіданні 18.03.2009.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Вітекс" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою, зокрема, до ПП "Ера" про зобов'язання вчинити певні дії та заборону вчиняти певні дії (справа №6/10-08-22). ТОВ "Вітекс" відмовлено у задоволенні його позовних вимог; проте, протягом більше ніж 5 місяців розгляду справи №6/10-08-22 була дестабілізована робота ПП "Ера" як суб'єкта господарювання. Крім того, ТОВ "Вітекс" зверталося з позовом до ПП "Ера" про визнання недійсними результатів тендеру та застосування наслідків недійсності правочину (справа №9/15-08-413); ТОВ "Вітекс" відмовлено у задоволенні позову.
До того ж, мало місце звернення ТОВ "Вітекс" до органів внутрішніх справ
із заявою про несанкціоноване проникнення керівництва ПП "Ера" до приміщення №29; проте, постановою Южненського МВ ГУМВС України від 04.04.2007 відмовлено у порушенні кримінальної справи.
Внаслідок поширення ТОВ "Вітекс" неправдивих відомостей, пов'язаних із діяльністю ПП "Ера" діловій репутації останнього завдано шкоди, яку ПП "Ера" оцінює в 5 000,00 грн.
Для захисту своїх прав ПП "Ера" 06.02.2008 уклало договір про надання послуг з ФОП Поліщук В.О., згідно з яким ФОП Поліщук В.О. надавав ПП "Ера" юридичні послуги по справах №9/15-08-413 та №6/10-08-22, за що ПП "Ера" сплатило йому 15 840,00 грн.
Встановивши наведені факти, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 13, 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 34, 224, 225 ГК України, прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 13 530,00 грн. збитків; в іншій частині позову відмовив.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановив, що витрати на правове обслуговування не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюваною шкодою; при цьому апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду України від 04.03.2002. Керуючись ст.ст. 33, 34 ГПК України, прийшов до висновку про недоведеність вимог позивача. Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. моральної шкоди, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що критерії, покладені позивачем в основу розрахунку шкоди, нанесеної діями відповідача, не підпадають під критерії визначення моральної шкоди, встановлені ст. 23 ЦК України та в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду є такою, що відповідає даним вимогам, враховуючи таке.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачеві моральних та матеріальних збитків.
Відповідно до частини 22 ЦК України до збитків, право на відшкодування яких має особа в результаті порушення її цивільного права, належать витрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Отже, збитки як категорія цивільно-правової відповідальності являють собою ті негативні наслідки, що виникають як невідворотний результат порушення законних прав та інтересів особи, де збитки є наслідком, а протиправна поведінка заподіювача шкоди -причиною.
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку витрати позивача за надану ФОП Поліщуку В.О. юридичну допомогу, з яким укладено договір про надання послуг, не є збитками, оскільки причиною їх виникнення є звернення до фахівців в галузі права з метою захисту своїх прав та інтересів в судовому порядку; витрати на оплату юридичних послуг не мають обов'язкового характеру, і факт їх наявності та розмір не знаходиться у необхідному зв'язку із заподіяною шкодою, адже надання спеціалістами кваліфікованої допомоги сприяє реалізації процесуальних прав сторін.
Відтак, господарський суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги стосовно відшкодування витрат позивача на оплату наданої правової допомоги не підлягають задоволенню. Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.03.2002 у справі №2/217, на яку правомірно послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.
Посилання скаржника на п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 №01-8/164, є необґрунтованим, оскільки позивач наводить вказаний пункт у старій редакції, а на сьогоднішній день вказаний пункт викладений так: "В абзаці другому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК). Отже, якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків."
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Відповідно до частини другої названої статті моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 2 ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації.
За приписами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в заподіянні.
Як вбачається з установлених судом апеляційної інстанції обставин срави, на порушення ст. 33 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивачем не подано належних доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність у ПП "Ера" втрат немайнового характеру, заподіяних саме незаконними діями відповідача. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що передбачених законом підстав для відшкодування ТОВ "Вітекс" моральної шкоди позивачеві відсутні.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Ці доводи переважно стосуються встановлення фактичних обставин та оцінки доказів, що вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції. Касаційна інстанція згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додаткового перевіряти докази.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного підприємства "ЕРА" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2008 у справі № 22/137-08-3313 залишити без змін.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
О.А. Подоляк