18 березня 2009 р.
№ 9/186
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Подоляк О.А.
розглянувши касаційне подання
Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства "Полтавнафтогазгеологія" Національної акціонерної компанії "Надра України"
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від
25.12.2008
та на рішення
господарського суду Полтавської області
від
14.11.2008
у справі
№ 9/186
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Астроінвест-Україна"
до
Дочірнього підприємства "Полтавнафтогазгеологія" Національної акціонерної компанії "Надра України"
про
стягнення 10118354,61 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача не з'явились;
- відповідача Жалинська Т.М. (дов. №20-4/6);
Люмаха О.О. (дов. №20-04/108 від 31.10.2008);
- прокуратури Громадський С.О. -прокурор відділу ГПУ (посвідчення №76 від 10.02.2005);
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.03.2009 №02.02-10/68 було змінено склад колегії суддів у даній справі.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.11.2008 у справі №9/186 (суддя Тимощенко О.М.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Астроінвест-Україна" (надалі позивач) до Дочірнього підприємства "Полтавнафтогазгеологія" Національної акціонерної компанії "Надра України" (надалі відповідач) задоволений повністю; за рішенням стягнуто з відповідача 10 118 354,61 грн. збитків, 25 500,00 грн. витрат на сплату державного мита та 118,00 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
До Вищого господарського суду України із касаційним поданням звернувся заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства "Полтавнафтогазгеологія" Національної акціонерної компанії "Надра України", в якому просить прийняті у даній справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Підстави касаційного подання обґрунтовуються порушенням судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, неправильним встановленням обставин справи.
Відповідач відзив на касаційне подання не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції в розумінні ст. 1112 ГПК України переглянути оскаржувані судові рішення.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте позивач не скористався своїм процесуальним правом бути присутнім у судовому засіданні 18.03.2009.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Астроінвест-Україна" згідно з умовами договору №10-04від 18.01.2001 про спільну виробничо-господарську діяльність по геологічному вивченню, в т.ч. дослідно-промисловій експлуатації Пірківського газоконденсатного родовища є оператором по вказаному договору та уповноваженим учасником договору №10-04 на ведення спільних справ та управління спільною діяльністю.
15.04.2004 між ТОВ "Астроінвест-Україна" та ДП НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" укладений договір №07-2004/ПР про виконання відновлювальних робіт на свердловині №460 Пірківської площі, що включають в себе монтаж бурового верстата, проведення відновлювальних робіт, облаштування устя свердловини, випробування в експлуатаційній колоні, демонтаж бурового верстата, рекультивацію земельної ділянки, у т.ч. біологічну.
За умовами договору №07-2004/ПР відповідач (за договором підрядник) зобов'язався виконати відновлювальні роботи, а позивач (за договором замовник) зобов'язався прийняти та оплатити їх відповідно до ст.ст. 2, 4 вказаного договору від 15.03.2004.
Пунктами 3.1.4, 3.1.5 договору №07-2004/ПР на відповідача (підрядника) покладений обов'язок при виконанні робіт забезпечувати постійну підтримку змонтованого на свердловині бурового верстату та обладнання в справному технічному стані.
Додатком №3 до договору №07-2004/ПР сторонами було затверджено перелік обладнання, матеріалів, інструменту, послуг і персоналу для виконання відновлювальних робіт на свердловині №460, відповідно до п. Х якого необхідні ведучі бурильні і обважені труби надавалися підрядником -ДП "Полтавнафтогазгеологія".
При виконанні відповідачем відновлювальних робіт на свердловині №460 Пірківської площі 30.08.2004 сталася аварія в результаті обриву бурильного інструменту, наданого відповідачем відповідно до умов договору №07-2004/ПР від 15.03.2004; частина бурильного інструменту залишилася у свердловині, що підтверджується складеним та підписаним сторонами актом за результатами аварії від 30.08.2004.
Пунктом 5.2. ст. 5 договору №07-2004/ПР передбачено, що відповідач, як підрядник несе відповідальність за допущені в процесі відновлювальних робіт на свердловині простої та брак в роботі, нафтогазоводопрояви та інші непродуктивні роботи і витрати, що сталися з його вини. Ліквідаця таких аварій і браку в роботі здійснюється за рахунок відповідача як підрядника.
Суди попередніх судових інстанцій прийшли до висновку, що роботи, передбачені договором №07-2004/ПР не були виконані в повному обсязі та належними чином відповідачем в зв'язку з аварією, яка сталася з його вини, про що свідчить акт від 30.08.2004. В результаті обриву бурильних труб подальші відновлювальні роботи на свердловині №460 Пірківської площі стали неможливими до ліквідації аварії.
Відповідно до протоколу №1-2006 від 22.02.2006 зборів Учасників по договору №10-04 було прийнято рішення про те, що роботи з ліквідації аварії по вилученню 55 м бурильних труб зі свердловини №460 Пірківської площі будуть проводитись силами ДП "Полтавнафтогазгеологія"; відповідно до умов додаткової угоди до договору №07-2004/ПР від 15.03.2004 оплату вищевказаних робіт буде проводити ТОВ "Астроінвест-Україна", як оператор спільної діяльності, а ДП "Полтавнафтогазгеологія" здійснить відшкодування витрат ТОВ "Астроінвест-Україна" по оплаті робіт з ліквідації аварії на свердловині №460.
07.04.2006 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору №07-2004/ПР, якою сторони визначили умови проведення робіт по ліквідації аварії на свердловині №460 та додаткову угоду №2 від 17.04.2006, умовами якої відповідач підтвердив своє зобов'язання відшкодувати витрати, понесені ТОВ "Астроінвест-Україна" на оплату робіт по ліквідації аварії на свердловині №460.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що як оператор спільної діяльності за договором від №10-4 від 18.04.2001, поніс витрати на ліквідацію аварії в сумі 10 118 354,61 грн. (реальні збитки), оскільки відповідач неналежними чином виконував свої зобов'язання за договором №07-2004/ПР про виконання відновлювальних робіт на свердловині №460.
Відповідач в листі №20-02/386 від 07.11.2008 надав пояснення суду першої інстанції, що позивач оплатив йому за здійснену ним роботу по ліквідації аварії на свердловині №460 згідно з додатковою угодою №1 від 07.04.2006 до договору №07-2004/ПР суму у розмірі 460 000,00 грн. і яку відповідач вважає витратами позивача по ліквідації аварії на свердловині №460 (банківські виписки №425 від 14.12.2006, №1 від 04.01.2007, №2 від 05.01.2007 та №20 від 31.01.2007); стосовно загальної суми фактичних витрат позивача на оплату робіт по ліквідації аварії на свердловині №460, відповідач пояснив, що підтвердити або спростувати їх не може, оскільки позивач розраховувався не з відповідачем.
Господарський суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що стягувані позивачем з відповідача збитки у сумі 10 118 354,61 грн. підтверджуються матеріалами справи, а саме: актами виконаних робіт (наданих послуг), актами по оренді майна та списання матеріальних цінностей; зазначена сума витрат була сплачена позивачем підрядним організаціям, в т.ч. відповідачу за виконані роботи (надані послуги) в процесі ліквідації аварії на свердловині №460.
Стосовно посилань відповідача на те, що відшкодування збитків, завданих відповідачем позивачеві за договором №07-2004-ПР можливо виключно шляхом перерахування позивачу частини прибутку відповідача, який розподіляється за договором про спільну діяльність №10-04 від 18.04.2001, а також на те, що позивач, підписавши додаткову угоду №3 25.10.2007 до договору №10-04, відмовився від відшкодування збитків, завданих за договором №07-2204/ПР, суд першої інстанції, із чим погодився суд апеляційної інстанції, зазначив наступне.
Механізм відшкодування відповідачем збитків позивачу шляхом надання частини прибутку відповідача, який розподіляється за договором №10-04, передбачений пунктом 1.3. додаткової угоди №2 до договору №07-2004/ПР, не є виключним, що підтверджується самим формулюванням вказаного пункту. Суди прийшли до висновку, що вказаний пункт має диспозитивий характер та фіксує надане позивачу право на відшкодування збитків, при цьому, одним із варіантів є відшкодування збитків шляхом надання частини прибутку за договором №10-04. Пункт 1.4. додаткової угоди №2 до договору №07-2004/ПР може бути застосований до регулювання спірних відносин лише у випадку відшкодування збитків у порядку, передбаченому п. 1.3. додаткової угоди №2 до договору №07-2004, тобто, у випадку відшкодування збитків шляхом надання частини прибутку відповідача, який розподіляється за договором №10-04, в інших випадках підлягають застосуванню відповідні положення законодавства України в частині відшкодування збитків.
Стосовно посилань відповідача на п. 7 додаткової угоди №3 до договору №10-04, яким передбачено, що з моменту підписання цієї угоди сторони не мають та не будуть мати жодних майнових та будь-яких інших претензій одна до одної, суди попередніх судових інстанцій зазначили, що у вказаній додатковій угоді і, відповідно, у п. 7 мова йдеться про відсутність претензій у сторін щодо діяльності в межах виконання договору №10-04, а не договору №07-2004/ПР.
На підставі встановлених обставин, керуючись ст.ст. 526, 611,623, 530 ЦК України, ст.ст. 224, 226 ГК України, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 10 118 354,61 грн., до того ж, як зазначив суд першої інстанції, відповідач не заперечує такий розмір стягуваних з нього збитків.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Вищий господарський суд України вважає, що оскаржувані рішення таким вимогам не відповідають з огляду на наступне.
Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.
Реальні збитки -це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода -це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладає на кожну зі сторін, що беруть участь у справі, обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Отже, на кредитора, що вимагає відшкодування збитків згідно зі ст. 22 ЦК України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 ЦК України.
При цьому, застосування відповідальності у вигляді відшкодування, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Предметом даного судового спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 10 118 354,61 грн. (реальні збитки), які, як зазначили суди, зазнав позивач у зв'язку із сплатою ним грошових коштів підрядним організаціям, в т.ч. відповідачу за виконані роботи (надані послуги) в процесі ліквідації аварії на свердловині №460.
Судові інстанції задовольняючи позов, виходили з обґрунтованості доводів позивача про завдання йому відповідачем збитків у наслідок неналежного виконання своїх зобов'язань по ліквідації аварії, і, відповідно, прийшли до висновку про наявність усіх необхідних складових елементів для стягнення з відповідача збитків.
Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без належного дослідження матеріалів справи, умов договорів та додаткових угоди до них, укладених між позивачем та відповідачем..
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно зі ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приписами ч. 1 ст. 47 ГПК України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а відповідно до ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Так, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, стягуючи з відповідача збитки у заявленій позивачем сумі, прийшли до однозначного висновку про наявність вини відповідача у аварії, що сталася на свердловині №460 Пірківської площі. Проте, суди не навели обґрунтованих доводів та фактів, на підставі яких вони зробили такий висновок. Посилання судів попередніх судових інстанцій в обґрунтування наявності вини відповідача на акт від 30.08.2004 про аварію є передчасними, адже він не містить жодних вказівок чи висновків щодо наявності вини відповідача у тому, що на свердловині №460 Пірківської площі сталася аварія. Встановлення факту наявності вини як однієї із складових для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків є обов'язковим при вирішенні господарських справ з таким предметом спору як стягнення збитків. Однак, судами при розгляді даної справи, достовірно та беззаперечно на підставі відповідних доказів не встановлено наявність безпосередньої вини відповідача у тому, що на свердловині №460 Пірківської площі сталася аварія.
До того ж, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшовши до висновку про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з ліквідації аварії, що стало як встановили суди причиною для залучення позивачем інших підрядних організацій, не звернули увагу, що у п. 10.4. додаткової угоди №1 передбачено, що у разі, якщо роботи по ліквідації аварії, передбачені даною угодою не будуть виконані підрядником належним чином, замовник має право відсторонити підрядника та залучити до виконання цих робіт іншу організацію, при цьому всі понесені замовником витрати по ліквідації аварії мають бути відшкодовані підрядником. Проте, матеріали справи не містять жодних документів (належних доказів) щодо відсторонення відповідача від ліквідації аварії на свердловині; однак суди на це увагу не звернули, а зробили висновок про неналежність виконання відповідачем своїх зобов'язань виключно з пояснень позивача, які не можуть розцінюватися як належні та допустимі докази у даному випадку, виходячи з приписів ст. 34 ГПК України.
Отже, виходячи із вказаних порушень судами норм матеріального права (не дослідження судами наявності вини відповідача та неналежного виконання ним своїх обов'язків) при встановленні підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення з нього збитків, колегія суддів вважає, що висновки судів про причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та спричиненням позивачу у зв'язку з цим збитків, є у даному випадку необґрунтованим та передчасним.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.
Так, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов та стягуючи з відповідача збитки у сумі 10 118 354,61 грн. як на доказ понесення позивачем збитків послалися, зокрема, на наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт, підписані з різними підрядними організаціями, та на копії виписок з особового рахунку позивача.
Проте, судами залишилось не дослідженим питання наявності правових підстав виникнення у позивача обов'язку здійснювати перерахування грошових коштів тій чи іншій підрядній організації, зазначеній в актах та виписках, тобто іншими словами, судами не з'ясовано чи укладалися між позивачем та підрядними організаціями відповідні договори та чи були спрямовані (пов'язані) ці договори на ліквідацію аварії на свердловині №460 на Пірківській площі.
Крім того, судами залишилось не дослідженим принципове питання, з'ясування якого є необхідним для правильного вирішення даного спору, а саме, чи надавав згоду відповідач як підрядник за додатковою угодою №1 від 07.04.2006, який за умовами вказаної угоди взяв на себе обов'язок виконати роботи з ліквідації згідно з розробленим і затвердженим сторонами планом робіт по ліквідації, на залучення позивачем (замовником за вказаною угодою) інших підрядних організацій для виконання робіт з ліквідації аварії, адже, відповідно до п. 8.3. додаткової угоди №1 від 07.04.2006 до договору №07-2004/ПР жодна із сторін не має права без письмової згоди другої сторони передавати свої права і обов'язки по цій угоді третій стороні.
Суд касаційної інстанції не може погодитися із висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що п. 1.4. додаткової угоди №2 від 17.04.2006 до договору №07-2004/ПР, яким врегульований порядок відшкодування відповідачем витрат позивача по оплаті робіт по ліквідації аварії, має диспозитивний характер, з огляду на наступне.
Пункт 1.4. додаткової угоди №2 має такий зміст: "Сторони домовляються, що замовник має право на відшкодування витрат по оплаті робіт по ліквідації Аварії, а підрядник зобов'язаний відшкодувати ці витрати надавши замовнику свою частину прибутку спільної діяльності по договору №10-04 від 18.04.2001, отриманого від реалізації продукції зі свердловини №460 Пірківської площі".
Виходячи зі змісту наведеного пункту та теоретичного визначення понять імперативності та диспозитивності норм, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про невірне віднесення (розцінювання) судами попередніх інстанцій положень п. 1.4. додаткової угоди №2 до договору №07-2004/ПР до диспозитивних норм в частині обов'язку відповідача (підрядника) відшкодувати позивачу (замовнику) витрати по оплаті робіт з ліквідації аварії, надавши замовнику свою частину прибутку спільної діяльності по договору №10-04 від 18.04.2001, отриманого від реалізації продукції зі свердловини №460 Пірківської площі.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що підписавши додаткову угоди №3 до договору №10-04, у п. 7 якої визначено, що з підписанням цієї угоди, сторони не мають та не будуть мати жодних майнових претензій одна до одної щодо діяльності в межах виконання договору №10-04 до підписання цієї угоди, позивач не відмовився від відшкодування витрат згідно з додатковою угодою №2 до договору №07-2004/ПР, про що стверджує відповідач, оскільки в п. 7 додаткової угоди №3 до договору №10-04 чітко вказано, що позивач не має та не буде мати претензій по договору №10-04, який не є договором №07-2004/ПР.
Виходячи із наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що справа №9/186 має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційне подання Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства "Полтавнафтогазгеологія" Національної акціонерної компанії "Надра України" задовольнити частково.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.12.2008 та рішення господарського суду Полтавської області від 14.11.2008 у справі №9/186 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду.
Головуюча Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л.БАРИЦЬКА
О.А. ПОДОЛЯК