Запорізької області
18.12.08 Справа № 6/476/08
Суддя Місюра Л.С.
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Запоріжжя
До Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів» м. Запоріжжя
Про стягнення 90 558 грн. 22 коп.
Суддя Місюра Л.С.
За участю представників:
Від позивача: ОСОБА_2 -дор. б/н від 01.12.2008р., ОСОБА_3 -б/н від 01.12.2008р.
Від відповідача: Косаревська О.М. -дов. № 164/1 від 16.05.2008р.
Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Запоріжжя до Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів» м. Запоріжжя про стягнення 90 558 грн. 22 коп., суддя
Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги в розмірі 86 573 грн. 95 коп. та пеню в сумі 2 481 грн. 78 коп., на підставі договору перевезення вантажів № 06/07-Т від 01.11.2006р.
Позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимоги, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за здійснення перевезення вантажів по договору № 06/07-Т від 01.11.2006 року в сумі 86 573 грн. 95 коп., пеню в сумі 3 999 грн. 72 коп., інфляцію в розмірі 3 102 грн. 70 коп. та суму 3 % річних в сумі 498 грн.
В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, остаточно просить стягнути з відповідача заборгованість за виконані послуги з перевезення в розмірі 86 573 грн. 95 коп., суму пені за період з 09.10.2008 року по 17.12.2008 року у розмірі 3 984 грн. 27 коп., суму інфляційних за період з 09.10.2008 року по 30.11.2008 року в сумі 2 390 грн. 41 коп. та 3 % річних за період з 09.10.2008 року по 17.12.2008 року в розмірі 498 грн.
Заяви позивача приймаються судом в частині суми основного боргу та пені, оскільки в цій частині заяви подані у відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України). В іншій частині заява не приймається судом з наступних підстав:
Відповідно до положень ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.
Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача лише суму основного боргу та пені.
Таким чином, відповідно до ст. 22 ГПК України, можна збільшити розмір лише тих вимог, які була заявлені у позовній заяві. Вимога про стягнення з відповідача суми інфляції та 3 % річних не була заявлена позивачем до стягнення у позовній заяві. Таким чином, вимога про стягнення суми інфляції та 3 % річних є додатковими вимогами, новими вимогами. Стаття 22 ГПК України не передбачає можливості подання нових вимог, т. т. додаткових вимог. Однак позивач не позбавлений можливості звернення до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача суми інфляції та 3 % річних у загальному порядку.
За таких обставин, судом розглядаються уточненні вимоги тільки в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 86 573 грн. 95 коп. та пені за період 09.10.2008 року по 17.12.2008 року в розмірі 3 984 грн. 27 коп.
До початку судового засідання від позивача надійшло клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в розмірі 86 573 грн. 95 коп., які знаходяться на розрахунковому рахунку підприємства.
Заява позивача приймається судом, оскільки не суперечить вимогам чинного законодавства, однак задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Згідно ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь - якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Позивач не довів суду те, що не прийняття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач регулярно проводить оплату за надані позивачем послуги перевезення. З наведеного слідує, що у відповідача маються грошові кошти для оплати наданих позивачем послуг.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що рішення господарського суду не буде виконано.
Відповідач заборгованість перед позивачем на суму 86 573 грн. 95 коп. визнав, при цьому зазначив, що у зв'язку із складною фінансовою ситуацією, що склалася на підприємстві на сьогодні, не може сплатити всю суму заборгованості. Так, станом на 01.12.2008 р. сума заборгованості з виплати заробітної плати працівникам підприємства становить 400 298 грн. 39 коп., заборгованість з внесків до Пенсійного фонду України становить 444 065 грн. 96 коп., що підтверджується Додатком до розрахунку суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за листопад 2008 р. Така ситуація на підприємстві пов'язана зі спадом виробництва з весни поточного року та зменшення виручки від реалізації власної продукції. Крім того, найсуттєвіший продаж продукції відповідача здійснюється через торгівельні мережі (супермаркети), які працюють з відстрочення платежу. На сьогодні строк відстрочення платежу за договорами, укладеними підприємством з супермаркетами, в середньому складає 45 календарних днів, а за окремими - 70 календарних днів, тобто, розрив у часі між реалізацією продукції та отриманням за неї коштів є досить значним, щоб не допустити подальшого зменшення об'ємів виробництва та втрату покупців. Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Отже, з огляду на те, що виконання рішення суду унеможливлює господарську діяльність підприємства і може призвести до зупинення виробництва, що в свою чергу зробить неможливим виконання підприємством зобов'язань перед покупцями та спричинить втрату ринка збуту, підприємство звертається до суду із заявою про розстрочення виконання рішенням суду у даній справі на 9 місяців.
Розгляд справи відкладався.
18.12.2008 року розгляд справи продовжено і прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суддя вважає, що позовні вимоги, викладені в заяві про уточнення позовних вимог в частині, яка прийнята судом до розгляду, підлягають задоволенню, з наступних підстав:
На підставі ліцензії НОМЕР_1 позивач надає послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування.
01.11.2006 року між позивачем та відповідачем був укладений договір перевезення вантажів № 06/07-Т з додатковою угодою (надалі -договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, відповідач зобов'язався надати для перевезення вантажі та оплачувати їх перевезення, а позивач - приймати вантажі, доставляти їх до пункту призначення та видавати особі, яка має право на отримання вантажу.
Згідно з п. 1.3 договору, розмір плати за перевезення вантажів визначається на підставі Протоколу узгодження цін на вантажоперевезення, який є невід'ємною частиною договору.
Як пояснили сторони у судовому засіданні, вони не підписували Протокол узгодження ціни.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.3 договору, перевезення вантажів здійснюється позивачем на підставі замовлень, поданих відповідачем, яка повинна містити інформацію про обсяги перевезення, місця завантаження та розвантаження, час роботи складів.
Суду не були надані сторонами замовлення на здійснення перевезення.
При цьому, сторони зазначили, що замовлення здійснювались в телефонному режимі.
Відповідно до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно - матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Сторони в самому договорі не визначили розмір плати за здійснення
Згідно з ч. 1 ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно - правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Відповідно до ч. 4 ст. 632 ЦК України, якщо ціна у договорі не встановлена та не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Визначення звичайної ціни надано у п. п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно з п. п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь - якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Розмір плати за перевезення вантажів сторони передбачили, що підтверджується товарно -транспортними накладними та актами виконаних робіт, які підписані сторонами у двосторонньому порядку.
Згідно з п. 4.2 договору, оплата проводиться відповідачем на підставі акту виконаних робіт та рахунку протягом 14 календарних днів.
На виконання умов договору позивач надавав відповідачу послуги з перевезення вантажів, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, двосторонньо підписаними актами виконаних робі, товарно -транспортними накладними та інш.
Відповідач заборгованість перед позивачем в сумі 86 573 грн. 95 коп. визнав у повному обсягу, що підтверджується двостороннім актом звірки взаємних розрахунків від 07.11.2008 року.
Копія акту звірки залучена до матеріалів справи.
На оплату наданих послуг в сумі 86 573 грн. 95 коп. позивач направив відповідачу рахунок № 1 від 17.09.2008 року та претензію № 1 від 17.09.2008 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 17.09.2008 року.
Рахунок та претензія були отримані відповідачем 24.09.2008 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 541734.
Відповідач суму 86 573 грн. 95 коп. не сплатив.
Згідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню 86 573 грн. 95 коп.
Відповідно до п. 5.2 договору, в редакції додаткової угоди від 02.01.2008 року, у випадку порушення перевізником строків перевезення вантажу або замовником строків оплати перевезення вантажу винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.
За таких обставин, з відповідача підлягає стягнення пеня за період з 09.10.2008 року по 17.12.2008 року в сумі 3 984 грн. 77 коп.
Клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Пункт 6 статті 83 ГПК України надає суду право для розстрочки виконання рішення суду.
Підставою для розстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.
Відповідно до Роз'яснення Президії ВАСУ від 12.09.96р. № 02-5/333, господарський суд, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суду, повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
При цьому, згоди сторін на вжиття зазначених заходів, не потрібно і господарський суд законодавчо не обмежений будь - якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
В обґрунтування вимог свого клопотання відповідач надав суду копію розрахунку суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за жовтень 2008р.
Будь -яких інших документів, що підтверджують обставини, які ускладнюють виконання рішення чи суду роблять його неможливим у термін або встановлений господарським судом способом, суду не надав.
Відповідач не надав суду довідки з усіх банків про відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках відповідача. Більш того, як свідчить наданий суду позивачем перелік платіжних документів, що підтверджують проведення відповідачем оплати за виконану позивачем роботу, відповідач систематично здійснював оплату позивачу. З наведеного слідує, що грошові кошти у відповідача маються у наявності.
Таким чином суд не знаходить підстав для задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду строком на дев'ять місяців.
Але відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду, в порядку ст. 121 ГПК України, надавши до заяви усі документи, що підтверджують обставини, які ускладнюють виконання рішення чи суду роблять його неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.
Судові витрати покладаються на відповідача.
Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито» позивачу підлягає поверненню з державного бюджету України державне мито в сумі 36 грн.
Керуючись ст. ст. 22, 44 -49, 75, 82 -85 ГПК України, суддя
Позов задовольнити. Стягнути з Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів» (69084, м. Запоріжжя, вул. Димитрова, 50, код ЄДРПОУ 32875438) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2) основний борг в сумі 86 573 грн. 95 коп., пеню в сумі 3 984 грн. 77 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 905 грн. 55 коп. та на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., надавши наказ.
Видати Приватному підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2) довідку на повернення з державного бюджету України зайво сплаченого державного мита в сумі 36 грн., перераховану квитанцією № 231/327 від 15.12.2008 року.
Суддя Л.С. Місюра
Рішення підписано: 18.12.2008р.