Справа №22ц-830/2008 р. Головуючий в суді 1 інстанції Подрєзова Г.О.
Доповідач в суді 2 інстанції Даценко Л.М.
22 лютого 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі: головуючого судді Приходька К.П., суддів Даценко Л.М. , Коцюрби О.П., при секретарі Зозулі Н.С. , з участю адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Білоцерківського МБТІ про визнання майна об"єктом права спільної сумісної власності подружжя і про поділ його в натурі, визнання недійсними свідоцтв про право власності на будинок, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_3, ЗАТ «Акціонерно-комерційний Промінвестбанк" про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору дарування та визнання дійсним договору купівлі-продажу частини будинку та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення порядку користування спільним майном, -
встановила:
У грудні 2005 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою, в якій посилався на те, що з 9.10.1992 р. по 12.12.2002 р. він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 08.10.2003 р. вони повторно уклали шлюб, який розірвали 16.08.2005 р.
За час шлюбу сторони набули слідуюче майно: в 1993-1994 р. добудували до житлового будинку АДРЕСА_1, який був їхньою спільною частковою власністю, коридор 2-1 площею 6, 9 кв. м. , кухню 2-2 площею 10, 4 кв. м, санвузол 2-3 площею 6, 9 кв. м. В 1997 р. побудували двоповерхову літню кухню «В". В 1998 р. добудували до житлового будинку слідуючі будівлі: санвузол 1-2 площею 4, 3 кв. м, коридор 1-3 площею 8, 0 кв. м. , коридор 1-4 площею 3, 2 кв. м. , кухню 3-3 площею 10, 2 кв. м. У цьому ж році облицювали житловий будинок білою цеглою, поміняли покрівлю і замурували фронтони, здійснили капітальний ремонт гаража «Г" і побудували паркан.
Крім цього, за час спільного проживання придбали слідуючі речі: стінку -1300 грн., м"який куточок -1300 грн., стіл - 600 грн., холодильник - 1000 грн., кухню - 1200 грн." \ телевізор - 800 грн., стіл - 600 грн.: \ кровать - 850 грн., телевізор - 1300 грн., стіл - 600 грн., спільний гарнітур - 1000 грн., стінку - 1300 грн., стінку - 1000 грн., м"який куточок -2600 грн., м"який куточок -1300 грн., телевізор - 1400 грн., кухню 1200 грн., килими - 1000 грн., диван шкіряний - 1200 грн., холодильник - 1200 грн., пральну машину - 2000 грн., стінку - 1400 грн., прихожу - 800 грн., диван шкіряний - 750 грн., музичний центр - 1600 грн., м"який куточок - 1200 грн., DVD відео - 1200 грн., а всього майна на 34300 грн.
Просив визнати спільною сумісною власністю подружжя з підстав, передбачених ст. ст. 60, 62, 69-71 СК України, ст. ст. 355, 364 ЦК України, житловий будинок АДРЕСА_1, окрім житлової кімнати 1-1 площею 13.0 кв. м, а також господарські споруди літню кухню «В", гараж «Г" і паркан. Поділити спільне майно подружжя в натурі. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок від 14 жовтня 2003 р.
2
В ході судового розгляду подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій відмовився від позову в частині розподілу тих речей і того майна, яке знаходиться в спірному будинку. Просив визнати незаконною реєстрацію змін часток у праві власності в спірному домоволодінні, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння та поділити в натурі будинок і господарські споруди, (т. 2, а. с. 58)
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2007 р. прийнята відмова від позову позивача в частині поділу майна і провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито (т. 2 а. с. 79-80)
Відповідачка ОСОБА_2 пред"явила зустрічний позов, в якому просила поділити між нею та позивачем земельну ділянку площею 0, 25 га, розташовану по вул. Українській, 36 в с Гай, зобов'язавши його сплатити їй грошову компенсацію вартості 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 12500 грн., та автомобіль ДЕУ Ланос державний номер НОМЕР_1 зареєстрований на ім"я ОСОБА_4, зобов'язавши його сплатити їй грошову компенсацію вартості ХА частини автомобіля в розмірі 25000 грн. (а. с. 32-33)
В ході судового розгляду відповідачка доповнила зустрічну позовну заяву і просила визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 19 травня 1998 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, визнавши його договором купівлі-продажу. Включити квартиру № 3 зазначеного будинку до переліку майна, яке підлягає розподілу між нею та ОСОБА_4 (а. с. 70-72)
ОСОБА_3 в жовтні 2006 р. пред'явив позов до ОСОБА_4, в якому посилався на те, що йому належить 1А частина житлового будинку АДРЕСА_1 згідно договору дарування, укладеного між ОСОБА_6 та ним, до якої він за власні кошти здійснив прибудову коридору 1-4, коридору 1-3 та ванної кімнати 1-2. Оскільки його мати на той час перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, то він дозволив останньому користуватися входом до своєї частини будинку через його коридори 1-4 та 1-3, але після розірвання шлюбу та погіршення відносин в сім"ї, спільне користування стало неможливим, тому просив визначити порядок користування спільною частковою власністю в будинку і зобов'язати ОСОБА_4 облаштувати окремий вхід в належну йому частину будинку з кімнати, позначеної на плані будови № 3-3.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.05.2007 р. зазначені цивільні справи об"єднані в одне провадження (а. с. 2 т. 2)
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2007 р. позов ОСОБА_4 задоволено, визнано незаконною реєстрацію зміни часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1, проведену Білоцерківським МБТІ 14.10.2003 р, та визнати недійсними свідоцтва про право власності, згідно з якими частка ОСОБА_4 становить 19/100 частин, частка ОСОБА_2 становить 51/100 частину, а частка ОСОБА_3 становить 30/100 частин.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на частину будинковолодіння по АДРЕСА_1, а саме: дві жилі кімнати 3-2 площею 18, 3 кв. м. , 3-1 площею 13, 3 кв. м. , кухню 3-3 площею 10, 2 кв. м. , коридор 1-4 площею 3, 2 кв. м, частину (розміром 3*2) коридору площею 6, 0 кв. м. , частину двоповерхової літньої кухні «В" розміром 3, 51 * 7, 75 м. , сарай «Б".
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину будинковолодіння по АДРЕСА_1, що складається з трьох жилих кімнат 2-6 площею 15, 8 кв. м. , 2-4 площею 12, 0 кв. м. , 2-5 площею 13, 4 кв. м. , кухню 2-2 площею 10, 4 кв. м. , ванну 2-3 площею 6, 9 кв. м. , коридор 2-1 площею 6, 9 кв. м, частину (розміром 3*2) коридору площею 6, 0 кв. м. , частину двоповерхової літньої кухні «В" розміром 4, 14 * 7, 75 м. , гараж «Г".
Визнано за ОСОБА_3 право власності на частину будинковолодіння по АДРЕСА_1, що складається з однієї жилої кімнати 1-1 площею 13, 0 кв. м. , частину двоповерхової літньої кухні «В" розміром 4, 14 * 7, 75 м.
3
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 11641, 62 грн. В решті зустрічного позову відмовлено.
В позові ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим будинком та господарськими спорудами відмовлено.
В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду в частині задоволення первісного позову та відмови в позові ОСОБА_3 підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд з таких підстав, а рішення суду в частині зустрічного позову не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Задовольняючи частково зустрічний позов, суд виходив з того, що в період перебування сторін у шлюбі ними було сплачено по кредитному договору 23283, 25 грн.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.09.1985 р. ОСОБА_2 належить 1/2 частина будинку АДРЕСА_1, (т.1 а. с. 45)
Встановлено, що згідно договору дарування частини житлового будинку від 19.05.1998 р. ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд та будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1. (т. 1 а. с. 43)
Встановлено, що згідно договору дарування частини житлового будинку від 10.06.1999 р. ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1. (т. 1 а. с. 44)
Встановлено, що згідно свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 14.10.2003 р. ОСОБА_3 належить на праві власності 30/100 частин зазначеного будинку, ОСОБА_2 - 51/100 частин будинку і ОСОБА_4 - 19/100 частин будинку (т. 1 а. с. 38-41)
Встановлено, що ОСОБА_4 з 9.10.1992 р. по 12.12.2002 р. перебував у шлюбі з ОСОБА_2 08.10.2003 р. сторони повторно уклали шлюб, який розірвали 16.08.2005 р.
Встановлено, що 10.10.2003 р. ОСОБА_4 придбав у кредит автомобіль ДЕУ Ланос вартістю 45640 грн.
Встановлено, що в період перебування сторін у шлюбі ними було сплачено по кредитному договору 23283, 25 грн. і дана сума є спільною сумісною власністю подружжя.
Відмовляючи в зустрічному позові в частині стягнення вартості земельної ділянки, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що земельна ділянка площею 0, 25 га надана позивачу в постійне користування для ведення особистого підсобного господарства рішенням Вільнотарасівської сільської ради від 13.05.1996 р. не є об"єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині визнання договору дарування недійсним, визнання його договором купівлі-продажу та включення квартири № З спірного будинку до переліку майна, яке підлягає розподілу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_2 не є стороною даного договору дарування і її права та інтереси даним договором не порушені.
4
З урахуванням наведеного, колегія судців приходить до висновку, що рішення суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 відповідає обставинам справи, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 та визнаючи за сторонами право власності на відповідні частини спірного будинковолодіння, суд не звернув уваги на вимоги вищезазначеного закону та заявлені ним позовні вимоги. Тобто, суд не звернув уваги на те, що такі вимоги про визнання права власності сторонами не заявлялися.
Як вбачається з первісного позову, ОСОБА_4 просив визнати об"єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок АДРЕСА_1, окрім житлової кімнати 1-1 площею 13.0 кв. м, а також господарські споруди: літню кухню «В", гараж «Г" і паркан № 1-3, тобто його і відповідачки ОСОБА_2
Також просив визнати незаконною реєстрацію змін часток у праві власності в спірному домоволодінні, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння та поділити в натурі будинок і господарські споруди, (т. 2, а. с. 58)
Однак, позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання об"єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку АДРЕСА_1, окрім житлової кімнати 1-1 площею 13.0 кв. м, а також господарських споруд: літньої кухні «В", гаража «Г", паркану № 1-3 та в частині поділу в натурі будинку і господарських споруд судом не розглянуті і цей недолік не був і не може бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції. А ця обставина є безумовною підставою відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.
Крім того, задовольняючи позов ОСОБА_4 в частині визнання незаконною реєстрації змін часток у праві власності в спірному домоволодінні та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірне домоволодіння, суд не зазначив в своєму рішенні, з яких правових підстав прийшов до такого висновку.
Згідно ст. ст. З, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.
Проте, суд належним чином не з"ясував характер та зміст заявлених зазначених позовних вимог і, задовольняючи первісний позов в цій частині, не застосував норми матеріального права, які регулюють зазначені правовідносини.
Вирішуючи даний спір в цій частині позовних вимог, суд керувався ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р., не звернувши уваги на те, що позивач не визначав таких підстав свого позову, а також на те, що даний Закон прийнятий 01.07.2004 р. і згідно ст. 58 Конституції України не може бути застосований до правовідносин, які виникли 14.10.2003 р.
Крім того, визнаючи за ОСОБА_3 право власності на частину двоповерхової літньої кухні «В" розміром 4, 14 * 7, 75 м, суд в своєму рішенні не навів правових підстав до
5
задоволення таких вимог і не звернув уваги на те, що такі позовні вимоги сторонами не заявлялися.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 про визначення порядку користування спільною частковою власністю в будинку, суд всупереч вимогам п.3 ч. 1 ст. 215 та ст. 33 ЦПК України, не навів в своєму рішенні мотивів, з яких вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, брав до уваги або відхиляв докази і не залучив до участі в справі всіх співвласників спірного будинку, що є безумовною підставою згідно п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.
За таких обставин, коли суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині первісного позову та позову ОСОБА_3 , колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду від 21 грудня 2007 р. в частині задоволення первісного позову ОСОБА_4 та відмови в позові ОСОБА_3 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд в суд першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, належно виконати вимоги процесуального закону, з"ясувати обставини спору і прийняти законне і обгрунтоване рішення відповідно до вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 311, 312-314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2007 р. в частині задоволення первісного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Білоцерківського МБТІ про визнання майна об"єктом права спільної сумісної власності подружжя та про поділ його в натурі, визнання недійсними свідоцтв про право власності на будинок та в частині відмови в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення порядку користування спільним майном скасувати і в цій частині позовних вимог направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею.
В решті рішення залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.