Справа № 22 ц - 807/2008 р. Головуючий у 1-й інстанції Толкачова Л.А.
Доповідач в 2-й інстанції Даценко Л.М.
29 лютого 2008 року колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Приходька К.П.
суддів Даценко Л.М. , Коцюрби О.П.,
при секретарі Зозулі Н.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Оболонь" на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 грудня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Оболонь", третя особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
встановила:
23 серпня 2006 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він з 12.05.2000 р. працював у відповідача вантажником-водієм автонавантажувача.
Згідно наказу № 132-К від 17.01.2006 р. він звільнений з роботи з 16.01.2006 р. за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Дане звільнення позивач вважає незаконним, оскільки він вимушено написав заяву про звільнення під тиском начальника відділу кадрів.
16.01.2006 р. він працював в другу зміну з 12-00 год. до 21-00 год. в цеху тари та готової продукції № 8 м. Вишгород, 17.01.2006 р. приїхав в адмінкорпус ЗАТ «Оболонь" для здачі кваліфікаційного екзамену водіїв автонавантажувача.
Просив поновити його на роботі і стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В ході судового розгляду справи доповнив позовні вимоги і також просив поновити строк звернення до суду, визнавши поважною причини пропуску місячного строку звернення до суду за захистом порушених прав. (а. с. 19-20)
Крім того, 18.07.2007 р. позивач доповнив позовну заяву і просив визнати заяву про звільнення з роботи недійсною, а звільнення незаконним, оскільки не бажав звільнятися взагалі (а. с. 72-73).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10.12.2007 р. позов задоволено, поновлено позивачу строк звернення до суду, як пропущений з поважних причин, поновлено його на роботі на посаді вантажника-водія автонавантажувача, стягнуто з відповідача на користь позивача 68359, 56 грн.
В апеляційній скарзі ЗАТ «Оболонь" просило рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи даний спір суд обґрунтовував свої висновки тим, що позивач був звільнений з порушенням вимог закону і пропустив з поважних причин строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
2
Згідно роз'яснень п. 8 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. з наступними змінами та доповненнями судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника ( ст. 38 КЗпП).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 12.05.2000 р. працював у відповідача вантажником-водієм автонавантажувача.
Встановлено, що 17.01.2006 р. позивач подав заяву про звільнення його з роботи за згодою сторін, (а. с. 74).
Згідно наказу № 132-К від 17.01.2006 р. позивач звільнений з роботи з 16.01.2006 р. за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно наказу № 2657/к від 01.06.2007 р. в наказ № 132-К від 17.01.2006 р. внесено зміни, де замість запису «звільнити з 16.01.2006 р." записати нову редакцію - звільнити з 17.01.2006 р. (а. с. 78)
Встановлено, що в заяві від 16.01.2006 р. позивач просив звільнити його з роботи за згодою сторін, (а. с. 74).
Посилання позивача на те, що він не зазначив дату написання заяви колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки в судовому засіданні встановлено, що вона складена 16 січня 2006 р.
Також безпідставними є і посилання позивача на те, що він не бажав звільнятися взагалі, а його примусили написати заяву, оскільки у заяві про звільнення він не посилався на те, що подає її не за своєю волею та не надав суду про це доказів, а також не просив його звільнити після спливу двотижневого або якого-небудь іншого строку.
Показання свідка ОСОБА_3 неможливо прийняти до уваги, оскільки даному свідку відомо зі слів позивача про те, що його заставляють написати заяву про звільнення, сам же свідок при цьому присутній не був.
Оскільки між сторонами була домовленість про звільнення за згодою сторін, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок про порушення вимог закону при звільненні позивача з роботи.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про те, що позивач з поважних пргчин пропустив місячний строк звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Встановлено, що 17.01.2006 р. відповідач ознайомлений з наказом про звільнення, а із заявою про вирішення трудового спору він звернувся до суду лише 23 серпня 2006 p., тобто з пропуском установленого ст. 233 КЗпП України строку, і підстав для поновлення пропущеного строку немає.
Так, довідка № 504 від 04.09.2006 р. поліклінічного відділення Вишгородської центральної районної лікарні про те, що ОСОБА_1 на протязі січня-липня 2006 р. проходив періодичне лікування наслідків ДТП (травматична непрохідність сльозових шляхів правого ока) (а. с. 5) не може бути прийнята до уваги, оскільки спростовується довідкою центральної районної лікарні № 1897 від 26.02.2008 p., з якої вбачається, що станом на 26.02.2008 р. даних про проведене лікування хворого ОСОБА_1 з січня
3
по липень 2006 р. з приводу травматичної непрохідності сльозових шляхів правого ока в ф. 025/0 «Медична карта амбулаторного хворого" не зареєстровано, (а. с. 203)
Також безпідставними є посилання позивача і висновки суду про те, що позивач з поважної причини пропустив строк звернення до суду в зв'язку з хворобою дочки, яка з 07.02.2006 р. по 07.06.2006 р. проходила медичну реабілітацію, оскільки позивач не надав суду доказів тому, що його дочка в зв'язку з проходженням медичної реабілітації потребувала сторонньої допомоги і позивач надавав їй таку допомогу.
Крім того, безпідставними є посилання позивача і висновки суду про те, що позивач звертався до відповідача із заявами про відміну наказу про звільнення та в інші установи і організації з питання незаконного звільнення, оскільки зазначені обставини не є поважними причинами пропуску строку.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Оболонь" задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 грудня 2007 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Оболонь", третя особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.