Справа № 22ц-204/08 Суддя першої інстанції І Іісоцький О.М.
Категорія 15 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І
07 лютого 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої Буренкової К.О.,
суддів: Довжук Т.С. , Козаченка В.І.,
при секретарі судових засідань Аніщенко Д.В., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 р. за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Агро" (далі - СТОВ «Іва-Агро") про розірвання договору оренди земельної частки (паю) та стягнення моральної шкоди,
28 вересня 2007 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до СТОВ «Іва-Агро" про розірвання договору оренди земельної частки (паю) та стягнення моральної шкоди.
Позивачка вказувала, що 06 липня 2002 р. її покійний чоловік, ОСОБА_2, уклав з відповідачем строком на три роки договір оренди земельної частки (паю), площею 5, 8 га, розташованої в межах Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.
За умовами договору орендна плата повинна виплачуватись як в натуральній формі, так і відробітково.
Після смерті чоловіка, на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 05 квітня 2005 p., вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 14 листопада 2005 р. Арбузинською районною державною адміністрацією.
Посилаючись на те, що вказаний договір оренди не містить в собі всіх необхідних істотних умов, через що відповідач не виконує його належним чином, зокрема, безпідставно утримує прибутковий і земельний податки з орендної плати, позивачка просила зазначений договір розірвати та стягнути з відповідача на її користь 1700 грн. моральної шкоди і судові витрати.
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку, що розірвання договору оренди земельної ділянки можливе лише з підстав, передбачених Законом України "Про оренду землі" та ст. 141 ЗК України та за вимогою учасника цього договору.
2
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що вказаний договір оренди земельної частки (паю) був укладений відповідачем не з позивачкою, а з її покійним чоловіком. Строк дії цього договору закінчився 06 липня 2005 р.
За життя та під час дії зазначеного договору ОСОБА_1 не ставив у суді питання про його розірвання, а 11 квітня 2005 р. вже укладено новий договір оренди.
За такого, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що позивачка, яка не була стороною в оспореному договорі оренди, не має права на звернення до суду з позовом про його розірвання. Тим більше після закінчення дії цієї угоди.
Також не заслуговують на увагу доводи апелянтки про те, що відповідач не мав права сплачувати податок до бюджету за рахунок орендної плати, оскільки умовами договору оренди це не передбачено,
Відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон), отримуваний орендодавцем дохід від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення підлягає оподаткуванню.
Цим же Законом (пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 та пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9) саме на орендаря покладено обов'язок нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, за рахунок орендодавця використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 цього Закону.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що місцевий суд не вирішив питання про розірвання договору оренди землі від 11 квітня 2005 р. теж безпідставні.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позовних вимог про розірвання договору оренди від 11 квітня 2005 р. позивачка не заявляла, а тому вони не могли вирішуватись місцевим судом при розгляді даної справи.
Інші доводи апелянтки не спростовують указаних висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Арбузинсь-кого районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.