Справа N 22ц 166 - 2008 року. Головуючий 1 інстанції Миронова О.В.
Категорія - 18. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
іменем України.
11 лютого 2008 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Кутової Т.З. та Данилової О.О.,
із секретарем судового засідання Негрун І.О., з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
його представника ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
його представника ОСОБА_4, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 переглянула рішення місцевого Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2007 року, ухваленого в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення позики, стягнення відшкодування моральної шкоди та судових витрат.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у судове засідання, перевіривши в межах оскарження докази,
установила:
2 серпня 2006 року ОСОБА_1 пред'явив позов до товариства з обмеженою відповідальністю 'Тімірязевське" про повернення 12 тонн позиченого насіння соняшника, стягнення 7 764 гривень на відшкодування збитків, 10 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 1 238 гривень 64 копійки судових витрат.
Його обґрунтовував тим, що в листопаді 2004 року за усним договором позики передав товариству 12 тонн насіння соняшника.
При цьому, сторони не визначили точного терміну повернення позики, обумовивши його лише днем пред'явлення вимоги про повернення.
5 жовтня 2005 року позивач заявив таку вимогу.
Проте відповідач її не задовольнив, пославшись на погашення за рахунок взятої у позивача позики, боргу перед товариством 3-х осіб.
Посилаючись на зазначені обставини, просив позов задовольнити.
У подальшому, за клопотанням позивача ухвалою місцевого суду від 6 серпня 2007 року була проведена заміна відповідача, замість товариства з обмеженою відповідальністю "Тімірязевське" до участі у справі як відповідача було притягнуто ОСОБА_3, бо саме він, за словами ОСОБА_1 , був позичальником насіння соняшника.
Крім того, позивач уточнив свої вимоги, й кінцево просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 12 тонн насіння соняшника, 10 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 1 221 гривню 64 копійки судових витрат.
Відповідач проти позову заперечував, пояснивши, що ніколи не брав у позивача в борг насіння соняшника, а тому й не повинен його повертати.
2
Рішенням місцевого Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2007 року позов задоволено частково.
З відповідача на користь позивача стягнуто 12 тонн насіння соняшника, 500 гривень на відшкодування моральної шкоди та 1 222 гривні судових витрат.
ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду Миколаївської області з апеляційною скаргою, в якій просить назване рішення суду 1 інстанції скасувати й ухвалити нове, яким у позові відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом 1 інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме, ігнорування наданих ним доказів щодо відсутності між ним та позивачем договору позики.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати у повному обсязі, цивільну справу передати на новий судовий розгляд того ж суду 1 інстанції з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд 1 інстанції вважав, що у справі достатньо допустимих й належних доказів наявності між сторонами правовідносин, підставою виникнення яких є договір позики, укладений в усній формі, та неналежного виконання умов цього договору відповідачем.
Однак із таким у повній мірі погодитися не можна.
За статтею 213 ЦПК України та постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 року "Про судове рішення", рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухвалені рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилаються на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні.
Зазначеним і слід було керуватися при вирішенні даного спору.
Місцевий суд проігнорував виписані вимоги процесуального закону, внаслідок чого постановив незаконне і необгрунтоване рішення.
Так, в уточненій позовній заяві та у своїх поясненнях суду, ОСОБА_1 наполягав, що в усній формі уклав з відповідачем договір позики, за яким передав тому 12 тонн насіння соняшника під умову повернення такої кількості насіння за першою ж його вимогою.
На підтвердження зазначених умов, зазначив як докази пояснення відповідача, які містяться у відмовних матеріалах № 521-р, та свідчення ОСОБА_5 , ОСОБА_6, ОСОБА_7.
Таким чином, єдиним допустимим доказом правової позиції позивача є відомості, що містяться в відмовних матеріалах.
Проте, з відмовних матеріалів не можна зробити таких висновків щодо правової природи відносин між сторонами, які зробив суд.
3
В своїх поясненнях, які містяться у відмовних матеріалах, ОСОБА_3 наголошував, що на момент операції з соняшником, належному позивачеві, виступав не як приватна особа, а як директор ТОВ "Тімірязевське".
Місцевий суд на це своєї уваги не звернув, внаслідок чого безпідставно вивів ТОВ "Тімірязевське" із складу відповідачів, що є помилкою.
Більше того, в суді апеляційної інстанції сторони стверджували, що спірне зерно соняшника взагалі знаходилося на току ТОВ "Луначарського", проте це не було встановлено судом 1 інстанції, а, відповідно, до участі у справі не притягнуто назване товариство.
За такого, рішення не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.
За прямої вказівки у п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України про правові наслідки допущення місцевим судом такої помилки, справа підлягає поверненню до того ж суду 1 інстанції для нового розгляду.
При новому її розгляді суду слід врахувати наведене, встановити дійсний характер та суб'єктний склад спірних правовідносин, і в залежності від встановленого -вирішити її по суті.
Керуючись ст. ст. 307, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення місцевого Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2007 року скасувати, цивільну справу передати до того ж місцевого суду на новий розгляд в іншому складі суду.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошенняі цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.