Справа № К-11028/07
04 лютого 2009 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючий,
Головчук С.В.,
Гуріна М.І.,
Кобилянського М.Г.,
Юрченка В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського районного суду від 05 лютого 2007 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 17 квітня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому зазначав, що працював на посаді завідуючого Комсомольським центром праці та соціального захисту населення, з якої наказом начальника управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації від 19 червня 2006 року №59-К звільнений на підставі пунктів 2 й 3 статті 40 (через невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, та через систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором) Кодексу законів про працю України
Вважаючи звільнення незаконним просив скасувати вказаний наказ, поновити на роботі, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
Постановою Миколаївського районного суду від 05 лютого 2007 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ начальника управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації від 19 червня 2006 року №59-К;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючого Комсомольським центром праці та соціального захисту населення;
- стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 7 133,03 грн. та моральну шкоду в сумі 500 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 17 квітня 2007 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу на суму 4 525,04 грн. В решті судове рішення залишено без змін.
В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та зміну рішення суду першої інстанції. Просив постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді завідуючого Комсомольським центром праці та соціального захисту населення.
Наказом начальника управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації від 20 квітня 2006 року №35/1-К за результатами комплексної перевірки Комсомольського центру праці та соціального захисту населення та за систематичне невиконання посадових обов'язків позивачу оголошено догану.
Наказом начальника управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації від 15 травня 2006 року №47-К за втрату фінансового документу позивачу оголошено догану.
Пізніше виявили, що фінансовий документ втрачено не було - документ пред'явлено позивачем в наступний робочий день після вимоги відповідача.
За результатами атестації соціальних працівників територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян позивача визнано таким, що відповідає кваліфікаційним вимогам займаної посади, що відображено в кваліфікаційному атестаті від 15 березня 2006 року №014.
У довідці про інвалідність не міститься заборон для перебування позивача на посаді завідуючого Комсомольським центром праці та соціального захисту населення.
Рішенням профспілкового комітету від 07 червня 2006 року надана згода на звільнення позивача на підставі пунктів 2 й 3 статті 40 Кодексу законів про працю України. Рішення прийнято на підставі подання начальника управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації про звільнення позивача на підставі лише пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України, яке обґрунтовував накладеними на нього дисциплінарними стягненнями.
Наказом начальника управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації від 19 червня 2006 року №59-К ОСОБА_1 звільнено на підставі пунктів 2 й 3 статті 40 (через невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, та через систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором) Кодексу законів про працю України.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що права позивача порушені, тому він підлягає поновленню на роботі зі сплатою середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі, який суд обчислив виходячи з виплат позивача за останні шість місяців роботи, що передували місяцю звільнення, та відшкодуванням моральної шкоди в розмірі 500 грн.
Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд вказав на помилкове вирахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, який підлягає обчисленню відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, тобто виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пунктів 2 й 3 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
- виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;
- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Судами правильно встановлено, що відсутні передбачені пунктами 2 й 3 статті 40 вказаного Кодексу підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, що відповідачем не оспорювалося.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
За відсутності підстави для звільнення суди правильно поновили позивача на посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі, який правильно апеляційним судом обчислено відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Моральну шкоду відшкодовано в розмірі, що відповідає вимогам законодавства та з урахуванням доказів, що містяться у справі.
Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Миколаївської області від 17 квітня 2007 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.
Судді:
С.Є. Амєлін С.В. Головчук М.І. Гурін М.Г. Кобилянський В.В. Юрченко