Справа № 127/3364/13-а
Головуючий у 1-й інстанції: Сало Т.Б.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
26 червня 2013 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Сторчака В. Ю.
при секретарі: Копійчук О.В.
за участю представників сторін:
апелянта - Комлєва О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження , -
У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управліня державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанови про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа ВП №36194958 від 25.01.2013 року.
Вінницький міський суд Вінницької області постановою від 28.03.2013 року вказаний позов задовольнив повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.
Обгрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт наголошує, що в даному випадку державна виконавча служба діяла в межах повноважень та у спосіб передбачений законами. При цьому, як стверджує апелянт, підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, слугувала обставина передбачена п.8 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», що виключає здійснення виконавчого провадження, а саме набрання чинності Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
У судовому засіданні представник апелянта вимоги скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, окремо зауважуючи, що відповідно до вимог вищевказаного Закону, стягувач повинен був звертатись не до державної виконавчої служби, а до Державної казначейської служби України з документами, які передбачені зазначеним законом, що не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови..
Заслухавши суддю-доповідача та думку представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.01.2013 року ОСОБА_3 подав до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області заяву разом з копією судом м. Вінниці), для примусового виконання рішення суду про стягнення з Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради допомоги на оздоровлення в розмірі 2010 грн.
25.01.2013 року державний виконавець виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, Комлєва Ольга Миколаївна, розглянувши заяву позивача про примусове виконання вищезазначеного рішення суду, керуючись п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.
При цьому, підставою для винесення зазначеної постанови слугувало те, що відповідно до ч.ч.1,2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01.01.2013 року, виконання даного (вищезазначеного) рішення суду покладається на Державну казначейську службу України, оскільки боржником у виконавчому провадженні є саме державний орган.
Аналогічні посилання наведені відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області і в апеляційній скарзі.
Проте до зазначених тверджень скаржника, колегія суддів ставиться критично, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 2 Закону України « Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація (державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація якої, забороняється відповідно до законодавства.
Боржником у виконавчому листі наданим позивачем, зазначено Головне управління праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради.
У постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження зазначено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 21.12.2011 року замінено сторону виконавчого провадження з Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради на Департамент праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради.
Під поняттям «орган державної влади (державний орган)» слід розуміти колегіальні або одноособові органи, які наділені юридично визначеними державно владними повноваженнями та необхідними засобами і механізмами для виконання функцій і завдань держави. Ці органи створюються державою, мають внутрішню організаційну структуру.
Одним із основних ознак при визначенні поняття державного органу є те, що цей орган створюється державою та наявність внутрішньо-організаційної структури.
Надаючи правову оцінку твердженням апелянта колегія суддів зауважує, що Головне управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради чи Департамент праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради не створювались державою, а є результатом діяльності органу місцевого самоврядування, який може його як створити, так і ліквідувати чи реорганізувати, водночас у зазначених органів відсутня організаційно-внутрішня структура.
При цьому з організаційно-структурного погляду, здійснення повноважень місцевого самоврядування органами державної влади і державними посадовими особами не допускається.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що ані Головне управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради, ані Департамент праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради, не є державним органом, а відтак у даному випадку, відсутні підстави для застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01.01.2013 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на п. 8. ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, даний пункт передбачає як підставу для відмови у відкритті виконавчого провадження наявність інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
В свою чергу стверджуючи, що дане рішення повинно виконуватись не державною виконавчою службою, а державною казначейською службу України, державний виконавець фактично зазначає про підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження передбачені п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» - пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.
Разом з тим, прийняття Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не є тією обставиною, яка б виключала здійснення виконавчого провадження, оскільки, відповідно до ст. 1 цього закону, даний закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2013 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 03 липня 2013 року .
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П.
Сторчак В. Ю.