04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" липня 2013 р. Справа№ 927/3/2/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 08.07.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року
у справі № 927/3/2/13-г (суддя Репех В.М.)
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до 1. Чернігівської міської ради
2. Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради
про визнання прав та спонукання до укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки,-
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року у справі №927/3/2/13 відмовлено в позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради та Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради про визнання за позивачем переважного права на оренду земельних ділянок в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 і права на поновлення договору оренди від 14.02.2006 року зареєстрованого за № 2712 та про спонукання Чернігівську міську раду до укладення додаткової угоди до договору оренди від 14.02.2006 року зареєстрованого за № 2712 про поновлення дії даного договору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою від 20.05.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №927/3/2/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Відповідно до розпорядження секретаря судової палати від 08.07.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Авдеєва П.В. у відпустці, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В.
Чернігівською міською радою на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року у справі №927/3/2/13 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача-1 приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення.
В дане судове засідання представник позивача не з'явився. Проте, представник позивача приймав участь в судовому засіданні 10.06.2013 року, в якому надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року у справі №927/3/2/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представники відповідача-2 в судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-2.
Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2006 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар) та Чернігівською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельних ділянок (а.с. 10-11), згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки в місті Чернігові для експлуатації автостоянки по АДРЕСА_1, площею 0,1307 га та ділянку для експлуатації автостоянки по АДРЕСА_2, площею 0,1818 га (п.п. 1, 2 договору).
Даний договір зареєстрований у Чернігівській міській раді у відділі земельних ресурсів, про що у книзі державної реєстрації договорів оренди вчинено запис 14.02.2006 року №2712 (а.с. 9).
За умовами п. 5 договору вказаний договір укладено строком на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
14.02.2006 року між сторонами підписано акт приймання-передачі (а.с. 12), за яким відповідач-1 передав, а позивач прийняв земельні ділянки в короткострокову оренду, строком на 5 років площею: 0,1307 га по АДРЕСА_1, та 0,1818 га по АДРЕСА_2, для експлуатації автостоянок.
14.02.2011 року строк дії договору оренди закінчився.
06.09.2011 року позивач звернувся до відповідача-1 із заявами вих.№06-09/11 та вих.№07/09-11 від 06.09.2011 року про подовження дії договору оренди земельних ділянок, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які були отримані відповідачем 06.09.2011 року (а.с. 28, 29).
Відповідач-2 своїми листами вих.№4789 та №4790 від 07.10.2011 року повідомив позивача, що питання передачі позивачу земельної ділянки площею 0,0905 га по АДРЕСА_1 в м. Чернігові та земельної ділянки площею 0,1831 га по АДРЕСА_2, відповідно, у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди буде включено до проекту рішення Чернігівської міської ради, яка відбудеться, орієнтовно, наприкінці жовтня місяця 2011 року (а.с. 30, 31).
15.11.2011 року третя особа повідомила позивача про те, що питання про передачу земельних ділянок в оренду було включено до проекту рішення сесії міської ради від 27.10.2011 року (14 сесія 6 скликання), але було знято з розгляду депутатами міської ради.
30.01.2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій повторно просив поновити дію договору оренди земельних ділянок від 14.02.2006 року та повідомив про сплату орендних платежів та вжиття заходів щодо виготовлення та погодження технічної документації із землеустрою. Дана заява відповідачем була отримана 30.01.2012 року (а.с. 32).
02.02.2012 року листом за вих.№602 Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомило позивача, що до проекту рішення 14 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради, що відбулась 27.10.2011 року було включено питання щодо передачі в короткострокову оренду, строком на 5 років, земельної ділянки по АДРЕСА_1 для експлуатації автостоянки у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди. Однак, зазначене питання було знято з розгляду, оскільки не набрало необхідної кількості голосів Чернігівської міської ради.
Листом №602 від 02.02.2012 року Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомило позивача про те, що рішенням Чернігівської міської ради від 31.01.2012 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова» (17 сесія 6 скликання) комунальному підприємству «Дільниця з контролю за благоустроєм» Чернігівської міської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, в м. Чернігові для розміщення автостоянки. Управлінням земельних ресурсів також було зазначено, що підстави для повторного включення до проекту рішення чергової сесії Чернігівської міської ради питання по передачі земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1, в м. Чернігові відсутні (а.с. 38-39).
У січні 2013 року позивач звернулася до господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської міської ради та Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради про визнання за позивачем переважного права на оренду земельних ділянок в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 і права на поновлення договору оренди від 14.02.2006 року зареєстрованого за № 2712 та про спонукання Чернігівську міську раду до укладення додаткової угоди до договору оренди від 14.02.2006 року зареєстрованого за № 2712 про поновлення дії даного договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у зв'язку з відмовою відповідача поновити договір оренди та укласти відповідну додаткову угоду, а також враховуючи те, що позивач продовжує користуватись земельними ділянками, сплачує орендну плату, відповідач своїм рішенням 17 сесії 6 скликання від 31.01.2012 року розпочав процедуру передачі прав на земельну ділянку без врахування переважного права позивача на отримання її у подальше користування, позивач вважає порушеним своє переважне право користуватись земельними ділянками, вказує на безпідставність відмови відповідача поновити (продовжити) дію договору оренди, а також посилається на можливе порушення в подальшому його права власності на об'єкти нерухомості, які знаходяться на орендованих земельних ділянках.
При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем-1 у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договором оренди землі.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року №161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
При прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції достовірно було встановлено та досліджено той факт, що договір оренди земельних ділянок від 14.02.2006 року припинив свою дію 14.02.2011 року в силу його п. 27 у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений.
У відповідності до ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» від 06.10.1998 року №161-XIV (в редакції Закону України від 02.12.2010 року, яка діяла на день закінчення строку договору) встановлено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Матеріали справи свідчать, що 06.09.2011 року на підставі ч. 3 ст. 33 даного закону позивач звернувся до відповідача-1 із відповідними заявами вих.№06-09/11 та вих.№07/09-11 від 06.09.2011 року про подовження дії договору оренди земельних ділянок, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які були отримані відповідачем 06.09.2011 року (а.с. 28, 29) вказавши зовсім інший розмір земельних ділянок ніж визначений в договорі оренди.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Крім того, ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
Статтею 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Таким чином, законодавством визначено, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право користування на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом достовірно було встановлено, що договори купівлі-продажу об'єктів нерухомості від 26.08.2005 року, які зареєстровані в реєстрі за №3625 та №3626 відповідно, не містять відомості про розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності об'єкт нерухомості.
Матеріали справи свідчать, що об'єкти нерухомості наявні на спірних земельних ділянках придбані позивачем у 2005 році, а у 2006 році ним безпосередньо у зв'язку з придбанням цих об'єктів нерухомості укладено з міською радою спірний договір оренди.
На переконання судової колегії, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у даному випадку поновлення дії договору оренди повинно відбуватися на загальних підставах та у порядку, визначених чинним законодавством
Відповідно до ч.2 ст.16 ЗУ «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Порядок передачі у власність юридичним особам земельних ділянок із земель державної або комунальної власності передбачений статтею 116 Земельного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
У пункті 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» № 6 від 17.05.2011 року (із змінами і доповненнями) зазначено, що господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.
Нормами статті 13 Конституції України регламентовано, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Пунктом 34 статті 24 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.
Таким чином, виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов'язання буде суперечити вимогам законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 року у справі №44/69, від 23.03.2010 року у справі №2-31/1199-2009, від 23.02.2010 року у справі №19/8-10/99, від 20.05.2008 року у справі №30/234).
Зважаючи на викладене та враховуючи відсутність факту прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення, про передачу спірної земельної ділянки в оренду, після закінчення строку дії даного договору, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позові слід відмовити повністю.
З огляду на зазначене вище, за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 про визнання за позивачем переважного права на оренду земельних ділянок в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 і права на поновлення договору оренди від 14.02.2006 року зареєстрованого за № 2712 та про спонукання Чернігівську міську раду до укладення додаткової угоди до договору оренди від 14.02.2006 року зареєстрованого за № 2712 про поновлення дії даного договору - задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 21.03.2013 року та позовної заяви про визнання за позивачем переважного права на оренду земельних ділянок в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 і права на поновлення договору оренди від 14.02.2006 року зареєстрованого за № 2712 та про спонукання Чернігівську міську раду до укладення додаткової угоди до договору оренди від 14.02.2006 року зареєстрованого за № 2712 про поновлення дії даного договору.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року у справі №927/3/2/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2013 року у справі №927/3/2/13 залишити без змін.
3. Справу №927/3/2/13 повернути до господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.