04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" липня 2013 р. Справа№ 911/571/13-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 01.07.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Енергія» на рішення господарського суду Київської області від 15.04.2013 року
у справі №911/571/13-г (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом публічного акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України»
до публічного акціонерного товариства «Енергія»
про стягнення 2 971 712,63 грн.,-
Рішенням господарського суду Київської області від 15.04.2013 року у справі №911/571/13-г позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 176 049,37 грн. основного боргу, 246 762,34 грн. пені, 485 695,84 грн. штрафу, 14 048,52 грн. інфляційних втрат, 49 156,56 грн. 3% річних, 59 434,25 грн. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, публічне акціонерне товариство «Енергія» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати частково та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір неустойки (пені, штрафу), яка підлягає стягненню з відповідача. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалою від 05.06.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/571/13-г у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Представник позивача судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Київської області від 15.04.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Енергія» - без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати частково рішення господарського суду Київської області від 15.04.2013 року і прийняти нове рішення, яким зменшити розмір неустойки (пені, штрафу), яка підлягає стягненню з відповідача.
Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець) та публічним акціонерним товариством ПАТ «Енергія» (покупець) було укладено договір на купівлю-продаж природного газу №14/2399/11, за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України», далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (а.с. 11-16).
Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями. Під словом «населення» слід розуміти громадян, які проживають у будинках житлового фонду або приміщеннях (гуртожитках), що перебувають у їх відособленому користуванні та вносять плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам.
Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 22 200,00 тис.куб.м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (пп. 2.1.1 договору).
Згідно з п. 3.1, п. 3.3 договору встановлено, що позивач передає відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ відповідач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
У відповідності п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1 091,00 грн. з урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До оплати за 1 000 куб.м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1 309,20 грн.
За умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Строк дії договору відповідно до п. 11.1 договору встановлений з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписами та печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до повного погашення заборгованості.
Крім того, сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 11.10.2011 року, № 2 від 19.01.2012 року, № 3 від 27.06.2012 року до договору на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року № 14/2399/11 (а.с. 17, 18, 28-29).
Позивач, свої зобов'язання за договором виконав та поставив протягом жовтня-грудня 2011 року та січня-грудня 2012 року відповідачу природний газ в обсязі 15 270,770 тис.куб.м. природного газу, загальною вартістю 19 992 493,38 грн.
Факт поставки позивачем природного газу відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 31.10.2011 року, від 30.11.2011 року, від 31.12.2011 року, від 31.01.2012 року, від 29.02.2012 року, від 31.03.2012 року, від 30.04.2012 року, від 31.05.2012 року, від 30.06.2012 року, 31.07.2012 року, від 31.08.2012 року, від 30.11.2012 року (три акти за вересень, жовтень, листопад), від 31.12.2012 року. Зазначені акти підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб. Відповідач факт отримання зазначеного в актах об'єму природного газу під час розгляду справи не заперечував (а.с. 19-27, 30-35).
Згідно з доводами позивача, відповідач в свою чергу зобов'язання по оплаті поставленого газу виконав частково, сплативши позивачу 17 816 444,01 грн., що підтверджується реєстром прийнятих платежів на користь НАК «Нафтогаз України», засвідченого ГОУ АТ «Ощадбанк».
У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Енергія» про стягнення з відповідача заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року за №14/2399/11 в розмірі 2 971 712,63 грн., в тому числі: 2 176 049,37 грн. - борг за поставлений природний газ, 49 156,56 грн. - 3% річних, 14048,52 грн. інфляційних втрат, 246 762,34 грн. пені та 485 695,84 грн. штрафу.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 176 049,37 грн. основного боргу, 246 762,34 грн. пені, 485 695,84 грн. штрафу, 14 048,52 грн. інфляційних втрат, 49 156,56 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевим господарським судом помилково не було прийнято до уваги, що позивачем несвоєчасно були підписані акти приймання-передачі природного газу за жовтень та листопад 2012 року, що позбавило можливості відповідача своєчасно провести розрахунок за отриманий природний газ у зазначений період.
У своїх доводах скаржник також посилається на те, що прострочення платежу виникало по незалежним від відповідача обставинам, а саме у зв'язку з несвоєчасною оплатою спожитого природного газу населенням та несвоєчасним проведенням розрахунків державного бюджету з місцевим бюджетом щодо відшкодування різниці в тарифах на природний газ.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з жовтня по грудень 2011 року та з січня по грудень 2012 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 15 270,770 тис.куб.м. загальною вартістю 19 992 493,38 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі, підписані позивачем і відповідачем.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Отже, з урахуванням п. 6.1 договору відповідач повинен був повністю розрахуватись з позивачем за поставлений природний газ у жовтні 2011 року до 14.11.2011 року, за поставлений природний газ у листопаді 2011 року до 14.12.2011 року, за поставлений природний газ у грудні 2011 року до 14.01.2012 року, за поставлений природний газ у січні 2012 року до 14.02.2012 року, за поставлений природний газ у лютому 2012 року до 14.03.2012 року, за поставлений природний газ у березні 2012 року до 14.04.2012 року, за поставлений природний газ у квітні 2012 року до 14.05.2012 року, за поставлений природний газ у травні 2012 року до 14.06.2012 року, за поставлений природний газ у червні 2012 року до 14.07.2012 року, за поставлений природний газ у липні 2012 року до 14.08.2012 року, за поставлений природний газ у серпні 2012 року до 14.09.2012 року, за поставлений природний газ у вересні 2012 року до 14.10.2012 року, за поставлений природний газ у жовтні 2012 року до 14.11.2012 року, за поставлений природний газ у листопаді 2012 року до 14.12.2012 року та за поставлений природний газ у грудні 2012 року до 14.01.2013 року.
Відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений газ, при цьому з порушенням строків, обумовлених сторонами в договорі, що підтверджується довідками позивача.
На переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 2 176 049,37 грн. заборгованості за отриманий природний газ є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Разом з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника щодо несвоєчасного підписання позивачем актів приймання-передачі природного газу за вересень та жовтень 2012 року, оскільки, виходячи з умов п. 6.1 договору, проведення оплати за природний газ не ставиться в залежність від дати підписання відповідного акту приймання-передачі, а отже, відповідач у будь-якому випадку зобов'язаний був провести платежі до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
При цьому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами не передбачено у договорі залежність оплати за отриманий газ від надходження коштів щодо відшкодування різниці в тарифах з державного бюджету.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 49 156,56 грн. 3% річних, 14048,52 грн. інфляційних втрат, 485 695,84 грн. штрафу та 246 762,34 грн. пені за період прострочення виконання договірного зобов'язання.
Відповідно до п. 7.2 договору, у разу невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується оплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати газу.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Тобто, штраф й пеня є різновидами неустойки, чітке визначення яких надане у частинах 2 та 3 ст. 549 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Кваліфікуючими ознаками штрафу є:
- можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).
- обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня характеризується такими ознаками:
- застосування виключно у грошових зобов'язаннях;
- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;
- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо оплати газу. Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення 485 695,84 грн. штрафу та 246 762,34 грн. пені.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.
Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Отже, правовий аналіз вищенаведених законодавчих норм свідчить про те, що вони застосовуються за наявності певних умов на розсуд суду та не є імперативними.
На підставі аналізу поданих доказів колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій, а тому апеляційна скарга відповідача в цій частині не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Окрім того, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та в листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997 року).
Правова позиція Вищого господарського суду України у постанові №37/327 від 20.01.2011 року викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення. Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 року та №15/065-11 від 01.02.2012 року.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Отже, нарахування позивачем на суму основної заборгованості відповідача 3% річних та інфляційних відповідає вимогам чинного законодавства України, і, відповідно, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є законним та обґрунтованим.
Крім цього, судом апеляційної інстанції перевірено розміри нарахувань 3% річних та інфляційних на підставі здійсненого місцевим господарським судом перерахунку і встановлено, що вказані розміри нарахувань, визначені судом першої інстанції, є арифметично вірними.
Таким чином колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про правомірність задоволення місцевим господарським судом позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача боргу, штрафу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідачем - публічним акціонерним товариством «Енергія» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про часткове скасування рішення місцевого господарського суду від 15.04.2013 року.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 15.04.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 15.04.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Енергія» - без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Енергія» на рішення господарського суду Київської області від 15.04.2013 року у справі №911/571/13-г залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 15.04.2013 року у справі №911/571/13-г залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/571/13-г повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.