Номер провадження № 22-ц/785/2243/13
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Артеменко І. А.
26.06.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Артеменка І.А.,
суддів Суворова В.О.,
Черевка П.М.,
при секретарі Павлін О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Одеса» про захист честі, гідності та ділової репутації,-
встановила:
У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив суд зобов'язати ОСОБА_3 спростувати інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 року в ефірі телерадіокомпанії «Нова Одеса» в телесюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме: : «… мэр уперся, не то что не хочет с ними встречаться, он уехал, кинул им свою кепку, значит с машины, это люди рассказывали, а потом письменно мне изложили, и сказал, если Вам не хватает денег, можете продать мою кепку и достроить этот дом…», а також: «…мэр не хочет с ними встречаться, мэр не хочет с ними разговаривать, слушайте, зачем люди выбирают таких зажравшихся людей…».
Позивач вважає, що відбулось поширення недостовірної інформації щодо нього, яка порушує його право на повагу та гідність, честь та ділову репутацію, тому ОСОБА_4 просив спростувати відповідачів зазначену інформацію у той саме спосіб, яким вона була поширена.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 на телеканалі Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Одеса» за свій рахунок спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 року в ефірі телеканалу «Нова Одеса», в телесюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», з 8 хв.34 сек. по 8 хв.56 сек., а також з 9 хв.22 сек. по 9 хв.33 сек. сюжету недостовірну інформацію про Іллічівського міського
голову ОСОБА_4, а саме: «… мэр уперся, не то что не хочет с ними встречаться, он уехал, кинул им свою кепку, значит с машины, это люди рассказывали, а потом письменно мне изложили, и сказал, если Вам не хватает денег, можете продать мою кепку и достроить этот дом…», а також: «…мэр не хочет с ними встречаться, мэр не хочет с ними разговаривать, слушайте, зачем люди выбирают таких зажравшихся людей…».
Спростування поширити в ефірі телеканалу «Нова Одеса» в той саме час, в який ІНФОРМАЦІЯ_1 року було продемонстровано телесюжет під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» шляхом зачитування ОСОБА_3 тексту наступного змісту: «Информация относительно Ильичевского городского головы - ОСОБА_4, а именно «… мэр уперся, не то что не хочет с ними встречаться, он уехал, кинул им свою кепку, значит с машины, это люди рассказывали, а потом письменно мне изложили, и сказал, если Вам не хватает денег, можете продать мою кепку и достроить этот дом…», а также: «…мэр не хочет с ними встречаться, мэр не хочет с ними разговаривать, слушайте, зачем люди выбирают таких зажравшихся людей…», распространенная мной в эфире телеканала «Новая Одесса» 20 августа 2012 года, является недостоверной, в связи с чем я её опровергаю» не пізніше п'яти днів з дня набрання рішення законної сили. Стягнуто також з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 214,60 грн..
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення сторонами не оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, а тому в не оскаржуваній частині рішення суду не переглядається.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 частково, суд першої інстанції виходив з того, що відомості, які були поширені на телеканалі ТОВ ТРК «Нова Одеса» у телесюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 є недостовірними та принижують його честь та гідність, а тому повинні бути спростовані.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ТОВ ТРК «Нова Одеса», суд першої інстанції виходив з того, що телерадіоорганізація не несе відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності.
Однак колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.
Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що позивач ОСОБА_4 займає посаду міського голови м. Іллічівська Одеської області. Відповідач ОСОБА_3 є народним депутатом України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 16 год.20 хв. в телевізійному ефірі телерадіокомпанії «Нова Одеса» в телесюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», де з 8 хв.34 сек. по 8 хв. 56 сек., а також з 9 хв.22 сек. по 9 хв. 33 сек. ОСОБА_3 поширив стосовно позивача ОСОБА_4 наступну інформацію (мовою автора): «… мэр уперся, не то что не хочет с ними встречаться, он уехал, кинул им свою кепку, значит с машины, это люди рассказывали, а потом письменно мне изложили, и сказал, если Вам не хватает денег, можете продать мою кепку и достроить этот дом…», а також: «…мэр не хочет с ними встречаться, мэр не хочет с ними разговаривать, слушайте, зачем люди выбирают таких зажравшихся людей…».
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт розповсюдження інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього були порушені його особисті немайнові права.
З огляду на наведене, при розгляді справи з'ясуванню підлягають наступні обставини: чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, чи порочать вони честь, гідність або ділову репутацію позивача чи відповідають дійсності.
Статтею 275 ЦК України передбачені способи захисту - спростування недостовірної інформації, право на відповідь, заборону на розповсюдження інформації, відшкодування компенсації за спричинену моральну шкоду.
Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясувати чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків.
Згідно зі ст. 47-1 ЗУ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у зазначеному телесюжеті говорив про ухиляння ОСОБА_4 від зустрічей з інвесторами будівництва будинку, розташованого у АДРЕСА_1, тобто неналежним чином виконує обов'язки голови, що на думку колегії суддів є оціночним судженням відповідача.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право на свободу думки і слова, межею якої є право іншої особи на повагу до її гідності та честі.
Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція).
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобах масової інформації принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи( ст. 37 ЗУ «Про пресу», ст. 65 ЗУ «Про телебачення та радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Аналізуючи ст. 10 Конвенції, застосування практики прецедентного права Європейським Судом з прав людини (далі Європейський Суд) при вирішенні діфамаційних спорів, які є частиною національного законодавства і джерелом права в Україні, норми національного законодавства, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
У рішенні від 07.12.1976 року у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства Європейський Суд з прав людини зазначив і знову нагадав у п. 41 свого рішення від 08.07.1986 року у справі Лінгенса (Lingens case, 12/1984/84/131), що свобода вираження поглядів, гарантована ст. 10 ч. 1 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства, й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання ст. 10 ч. 2 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Європейський Суд звернув увагу на необхідність розрізнення фактів та оціночних суджень: «На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна», зазначив суд у рішенні від 18.07.1986 року (справа Лінгенса, п. 46) та у продовження цієї думки у п. 41 рішення від 29.03.2005 року у справі «Українська Пресс-Група» проти України підкреслив, що у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції.
Імплементуючи зазначене у національному законодавстві, зокрема, у ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», законодавець вказав, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
У справі Lindon, Otcharotry Lanrens and Iuly v. France (рішення від 22.10.2007 pоку) Європейський Суд з прав людини знову нагадав, що для того, щоб оцінити виправданість оспорюваного висловлювання, необхідно провести відмінність між ствердженнями про факти і оціночними судженнями. У той час як реальність фактів може бути продемонстрована, істинність оціночних суджень не може бути предметом доказування. Вимога довести істинність оціночного судження не може бути виконана і порушує саме право на вільне вираження поглядів, яке є важливим елементом права, гарантованого ст. 10 Конвенції. Класифікація висловлювання як ствердження про факт чи оціночне судження представляє собою питання, яке перш за все знаходиться у рамках свободи розсуду національної влади, зокрема національних судів. Проте навіть якщо висловлювання представляло собою оціночне судження, воно повинно бути підтверджено достатньою фактичною підставою, за відсутності якого буде визнано таким, що виходить за належні рамки.
На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що зазначені відомості порушують право ОСОБА_4 на повагу до гідності, честі та ділової репутації, а є лише оціночним судженням відповідача та є його правом на вільне вираження поглядів, що гарантовано ст. 10 Конвенції.
Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог та заперечень.
Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача підлягає скасуванню з ухваленням по справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи, що апелянт при поданні апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 114,70 грн. та позивачу відмовлено у задоволенні позову, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з останнього на підставі ст. 88 ЦПК України на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати у розмірі 114,70 грн..
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Одеса» про захист честі, гідності та ділової репутації скасувати, ухвалити в скасованій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 відмовити.
У решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати у розмірі 114,70 грн..
Рішення колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області
І.А. Артеменко
П.М. Черевко
В.О. Суворов