Номер провадження № 22-ц/785/5299/13
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Сватаненко В. І.
26 червня 2013 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Сватаненка В.І.
суддів - Артеменка І.А.,
- Черевка П.М.,
за участю секретаря - Павлін О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора Київського району м. Одеси на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом Заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області до ОСОБА_3, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 - «Про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення самовільно реконструйованого об'єкту нерухомості до первинного стану», -
14.08.2012 року Заступник прокурора Київського району м. Одеси звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнювався, в інтересах держави в особі ОМР та ІДАБК в Одеській області про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом приведення самовільно реконструйованого об'єкту нерухомості до первинного стану, за якою просив зобов'язати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, шляхом приведення самовільно реконструйованого об'єкту нерухомості до первинного стану.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідачі самовільно захопили земельну ділянку загального користування розміром приблизно 49 кв.м. та здійснили самовільне будівництво житлового будинку.
Представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник ІДАБК в Одеській області уточнені позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідачів не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому представник стверджував, що позивачем не наведено в чому полягає порушення прав, про яку земельну ділянку йде мова, які її розмірі та конфігурація, а також представник вказав, що відповідачі мають декларацію на самовільно реконструйовану частину будинку, що належить їм на праві власності, однак оригіналу вказаного документу суду не надав. Представник відповідачів також звернув увагу, що позивач відмовився призначити по справі експертизу, тому вимоги про звільнення земельної ділянки невідомого розташування та розмірів, а також приведення об'єкту до первісного стану, а саме до яких параметрів, вважає необґрунтованими.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.
Третя особа ОСОБА_5 та його представники до судового засідання не з'явились, будь-яких заяв не надали, в попередніх засіданнях уточнені позовні вимоги підтримали.
Рішенням Київського району м. Одеси від 22.04.2013 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог Заступнику прокурора Київського району м. Одеси.
30.04.2013 року Заступник прокурора Київського району м. Одеси подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, по якій просить скасувати рішення районного суду, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення районного суду.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що на підтвердження позовних вимог суду не надано доказів стосовно того, що технічно можливо приведення до попереднього стану будинку чи не будуть такі дії становити небезпеку для громадян, та взагалі чи можлива така перебудова об'єкту. Окрім того відсутня думка спеціаліста з земельних питань відносно самовільного захвату земельної ділянки Одеської міської ради.
Судом були встановлені наступні фактичні обставини по справі.
На підставі договору дарування від 06.12.2002 року ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_3 та ОСОБА_6 прийняли в дар в рівних частках кожен 3/10 частини будинковолодіння за АДРЕСА_1, яке складається в цілому з двох житлових кам'яних будинків, загальна житлова площа яких складає 148,3 кв.м. та надвірних споруд: «Б» - сарай; «В» - вбиральня; «Е» - сарай; «К» - вбиральня; № 1-11 - мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 671 кв.м.
Позивач надав суду на підтвердження вимог: постанову № 3368 від 27.10.2010 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 та накладення на неї адміністративного штрафу, який було сплачено ОСОБА_3 02.11.2010 року; лист Одеського міського управління земельних ресурсів ОМР від 09.08.2012 року № 01-19/1264-08, з якого слідує, що відсутня інформація про передачу у власність або користування земельної ділянки громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а також рішення ОМР щодо відведення відповідачам земельної ділянки не приймалось; технічний паспорт на будинок від 22.02.2012 року на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_3, який не містить інформації про наявність самочинних прибудов, добудов та реконструкції та в якому є відмітка про фактичний розмір земельної ділянки - 671 кв.м. та 49 кв.м., які є самочинними.
Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельним норм та правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Також ст. 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила /здійснює/ будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила /здійснює/ будівництво, відмовляється від її проведення таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила /здійснює/ будівництво. Особа, яка здійснила /здійснює/ таке самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року, розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень ч. 7 ст. 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 відповідно до постанови ІДАБК в Одеській області № 3368 від 27.10.2010 року була притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 97 КпАП України та на неї було накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 170 грн., який згідно з наданою суду квитанцією відповідач сплатила 02.11.2010 року.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року передбачено, що у необхідних випадках для з'ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу згідно з вимогами ст. 143 ЦПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові, при цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва (ч. 7 ст. 376 ЦК України, ч. 1 ст. 60 ЦПК України).
Районним судом було правильно встановлено, що належним доказом по вимогам Заступника прокурора є висновок судової будівельно-технічної експертизи, який суду не надано.
Колегією суддів приймається до уваги, що під час розгляд справи районним судом у судовому засіданні судом першої інстанції було запропоновано представнику позивача визначитись з питанням про призначення експертизи для з'ясування питань: яка земельна ділянка за розмірами, її координати, конфігурація самовільно зайнята відповідачами та чи можливо з технічної точки зору приведення об'єкту до попереднього стану, однак представник позивача відмовився від проведення експертизи, вважав доказом позовних вимог тільки технічний паспорт на будинок, лист Одеського міського управління земельних ресурсів ОМР від 09.08.2012 року № 01-19/1264-08, інших належних доказів не надав.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що на підтвердження позовних вимог суду не надано доказів стосовно того, що приведення до попереднього стану будинку, не буде становити небезпеку для громадян, та взагалі чи можлива така перебудова об'єкту, окрім того немає думки спеціаліста з земельних питань відносно захвату земельної ділянки відповідача.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі ч. 1 ст. 59 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів цивільної справи не вбачається, що позивачем по справі були надані належні допустимі письмові докази на підтвердження доводів та позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є недоведеними та непідтвердженими, у зв'язку з чим неспроможними та такими, що не спростовують висновків суду, не маючи підстав та доведеності для задоволення позову.
Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Апеляційна скарга не містить доводів, які мають бути підставами для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київського району м. Одеси - відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду
Одеської області В.І. Сватаненко
П.М. Черевко
І.А. Артеменко
26.06.2013 року м. Одеса