К-33370/06
09 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів:Костенка М.І.,Ланченко Л.В., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,
при секретарі Євтушевському В.М.,
за участю:
представників відповідача - Мотова В.О., Сотникової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2005 року
та ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року
у справі№ 23/103
за позовом Приватного підприємства «Будтехнологія»
доНікопольської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -
У квітні 2005 року ПП «Будтехнологія» звернулось до суду з позовом до Нікопольської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 00000672342/0/11959 від 30 березня 2005 року.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2005 року позов задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Нікопольської ОДПІ № 00000672342/0/11959 від 30 березня 2005 року.
Стягнуто з Нікопольської ОДПІ на користь ПП «Будтехнологія» 85, 00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2005 року залишено без змін.
В касаційній скарзі Нікопольська ОДПІ, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Нікопольська ОДПІ провела комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ПП «Будтехнологія» за період діяльності з 19 серпня 2003 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої було складено акт № 44/231.32560227 від 28 березня 2005 року.
В акті перевірки було встановлено порушення позивачем п. 1.4 ст. 1, підпункту 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, підпункту 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, підпункту 7.2.6, підпункту 7.2.8 п. 7.2, підпункту 7.3.1 п. 7.3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого було занижено податок на прибуток на 38 033, 21 грн., а саме: за листопад 2004 року - 21 548, 40 грн., за грудень 2004 року - 16 484, 81 грн.
30 березня 2005 року на підставі акту перевірки Нікопольська ОДПІ прийняла податкове повідомлення -рішення № 00000672342/0/11959, яким ПП «Будтехнологія» визначила суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 51 598, 01 грн. у тому числі 38 033, 21 грн. - основний платіж та 13 564, 80 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що передача товару фактичним вантажоодержувачам не є поставкою товару в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», а тому у позивача не виникли податкові зобов'язання з податку на додану вартість з цієї операції. Крім того, суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях посилались на те, що формування позивачем податкового кредиту за подією перерахування попередньої оплати за товар є правомірним і відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».
Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (підпункт 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вищезгаданого Закону).
В розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» поставкою товарів вважаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що отримання продукції фактичними вантажоодержувачами (ТОВ «Ізмаїльське міжрайонне ремонтне - будівельне підприємство», ВАТ «Черкаський асфальтобетонний завод», КП «Рембуддільниця» та інші) від ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» здійснювалось в рамках договору купівлі - продажу № 52/001/10 від 01 травня 2004 року, укладеного позивачем з ПП «УкрПромТехСервіс». Між позивачем та фактичними вантажоодержувачами (ТОВ «Ізмаїльське міжрайонне ремонтне - будівельне підприємство», ВАТ «Черкаський асфальтобетонний завод», КП «Рембуддільниця» та інші) будь-яких цивільно - правових договорів, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію, щодо поставленої продукції укладено не було.
Вищевикладені обставини також були встановлені в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2005 року у справі № 23/104 за позовом ПП Будтехнологія» до Нікопольської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, яке набрало законної сили, і відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку поставки позивачем товарів в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» фактичними вантажоодержувачами (ТОВ «Ізмаїльське міжрайонне ремонтне - будівельне підприємство», ВАТ «Черкаський асфальтобетонний завод», КП «Рембуддільниця» та інші) не відбувалось, а тому донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 34 372, 14 грн. (листопад 2004 року - 21 548, 40 грн., грудень - 12 823, 74 грн.) є неправомірним.
Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність зменшенню позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2004 року на 3 661, 07 грн. з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до умов укладеного з ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» контракту № 045021/368 від 30 січня 2004 року позивач платіжними дорученнями № 438 від 24 грудня 2004 року, № 441 та № 442 від 29 грудня 2004 року здійснив попередню оплату за товар. Оплачена продукція від ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» в повному обсязі не була поставлена позивачу.
Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищезазначеного Закону).
Абзацом першим підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Враховуючи те, що позивач включив до податкового кредиту суму фактично сплаченого податку на додану вартість за першою подією (списання коштів з банківського рахунку) на підставі податкових накладних, тобто ним були виконані відповідні вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» для формування податкового кредиту, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2004 року в сумі 3 661, 07 грн.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого і законного висновку про протиправність оспорюваного податкового повідомлення - рішення.
21 серпня 2008 року відповідач подав до суду заяву, в якій, посилаючись на те, що ПП «Будтехнологія» припинилось, як юридична особа, просить закрити провадження у справі № 23/103 за позовом ПП «Будтехнологія» до Нікопольської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
Враховуючи те, що ПП «Будтехнологія» припинилось, як юридична особа, що підтверджується копіями витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, доданих до заяви позивача, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2005 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року визнані колегією суддів законними, провадження у справі № 23/103 за позовом ПП «Будтехнологія» до Нікопольської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення підлягають закриттю із визнанням законних рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2005 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року такими, що втратили законну силу.
Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, ч. 2 ст. 228, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення
Законні рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року визнати такими, що втратили законну силу.
Провадження у справі № 23/103 за позовом Приватного підприємства «Будтехнологія» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий: _______________________ Л.І. Бившева
Судді: _______________________М.І. Костенко
_______________________ Л.В. Ланченко
_______________________ Є.А. Усенко
_______________________ Т.М. Шипуліна